Назар Шатрук щодня показує буденне життя гуцулів і допомагає ЗСУ. Його знають та часто впізнають на вулиці. Із молодиком радяться щодо поїздок на відпочинок, цікавих місць в Карпатах, зокрема на дуже цікавій для гостей Верховинщині. У нього є кілька сторінок та блогів на різних платформах у соцмережах і тисячі підписників.
– Назаре, розкажіть насамперед про себе.
– Я народився у чудовому селі Буковець тоді ще Верховинського району на Івано-Франківщині. Мої батьки — добрі прості щирі люди. Батько — підприємець, має у Верховині магазин будматеріалів, мама — вчителька початкових класів та німецької мови. Я — найстарший син з п’яти дітей, наймолодшій сестрі 10. Я всіх їх няньчив, тому, думаю, буду в майбутньому добрим батьком, бо маю досвід. (сміється). Скажу вам, що у гуцулів здавна були великі дружні родини і родина, де було 2-3 дітей вважалася маленькою.
Я закінчив 9 класів у Буковецькій школі, далі пішов навчатися до Івано-Франківська в коледж. Тепер я студент 4 курсу факультету туризму Прикарпатського Національного університету імені Василя Стефаника.
– Що найбільше любили робити в дитинстві?
– Та все: ходив у гори, худобу доглядав у батьків та дідуся з бабусею було дві корови, свині, вівці. А ще гриби збирав, ягоди. От збирання грибів мені «зайшло», тому в своїх блогах я часто розповідаю про карпатські дари лісів.
Загалом з перших років життя я любив природу, бо…. гуцули не можуть інакше. Вони зріднені з лісами, горами, річками, потічками, небом, яке в горах ближче до людей. Та й фах собі обрав такий, аби згодом у своєму селі залишитися, заробляти, показувати красу карпатського краю, але робити це добре. Навіть не добре, а найкраще!
– Як і коли розпочали вести свій блог?
– У 2020 розпочав знімати відео на Ютуб. Це було відео, як у Карпатах збирають гриби. Зйомка була не постановочна, а буденна, звичайна. От пішов собі в ліс та й знімав на звичайний телефон Redmi 5. Тоді я ще не думав, що стану блогером, але знімав так, ніби розмовляв з глядачами: «Дивіться, друзі, я знайшов чудовий гриб, він неймовірно пахне! Ось і ви понюхайте!». Відео показав батькам, вони оцінили. Далі відео почало набирати переглядів. Люди писали, телефонували, запитували, чи не маю на продаж сушених грибів, карпатських трав…
Я й вирішив, що треба знімати щось далі. Знімав сторіси про гуцульські народні традиції, звичаї, наші страви, гуцульський побут, щоденні справи: косіння трави, рубання дров, закладання плоту. Та й отак воно «закрутилося».
Зараз маю Ютуб канал, там 62 тисячі підписників. Є сторінки у Фейсбуці, де 56 тисяч підписників, в Інстаграмі — 42 тисячі, в Тік-тоці 23 тисячі. Є і телеграм канал. Там лише 750 підписників. Кожна з платформ вимагає свого підходу, стилю, часових відтинків відео.
– Що найбільше подобається вашим підписникам?
– Тема грибів. Я навіть розповідаю про свій досвід споживання мухоморів, але одразу попереджую, аби люди цього не повторювали. Заходять добре і мандри, розповіді про цікаві місця. Скажімо навіть у моєму рідному Буковці є де піти, де відпочити. Село відоме своїм перевалом висотою 835 метрів над рівнем моря. На перевалі розпочинається пішохідний маршрут до Писаного каменя, який так назвали через карби-петрогліфи (написи) часів України-Руси. Кажуть, що у минулому на скелях язичницьке капище. З села можна вийти на хребет Ігрець із вершиною Ігрець, яка височіє 1311 метрів над рівнем моря, та до Терношорської Лади — одного з наймістичніших місць Карпат.
– Звідки ваші підписники?
– Маю підписників зі США, Канади, багатьох європейських країн. В основному це українці, які виїхали давно і живуть закордоном. Вони хочуть побачити те, що було їм знайоме з дитинства. І більша частина підписників з України.
– Як у вас із хейтерами, надокучають?
– Вони є в кожного блогера. Те, що я роблю не може всім подобатися, і це нормально. Я на хейтерів не зважаю. Ніяк! Натомість тішуся, що мене підтримують одногрупники, однокурсники, викладачі.
– У чому секрет вашого успіху як блогера?
– Та який секрет (сміється). Я ж не якась там «зірка», я просто Гуцул. Із людьми я щирий, такий як є вдома, з друзями. У горах не можна бути собі просто так, жити собі просто так. Там все сприяє тому, аби творити таку красу, якою наділив Бог цей край. Тому я розповідаю про красу Карпат, про майстрів, музикантів, добрих господарів, які, як з предковіків, ведуть господарство. Останнє по суті, теж мистецтво. Людям це подобається.
Мені допомагають мама, тітка, їх знімаю, як господинь. Вони розповідають про гуцульські страви. Спочатку вони з осторогою ставилися до мене як до блогера. Проте, коли побачили, що це працює, радіють.
– Окрім навчання, допомоги батькам, ведення блогів, вистачає часу на якісь хобі?
– Люблю грати у футбол, рибалити, піти сам далеко в гори і думати. Нещодавно був на полонині Луковець у Пробійній. Це досить відділене місце. Але на хобі, на жаль, не маю зараз часу.
– Долучаєтеся до допомоги ЗСУ?
– Як кожна свідома людина. На своїх сторінках організовую збори, поширюю інформацію про збори інших, підписники донатять. Те саме роблю і я. Вже купив 5 дронів, кілька генераторів, відсилаю воякам гриби, трави. Говорю це не задля похвали, а щоби заохотити людей ще більше і більше допомагати нашим хлопцям та дівчатам. Інакше не можна, це як жити, як дихати. Також, коли приїжджають вояки та їхні родичі, сім’ї загиблих, то допомагаю як гід.
- Розмовляла Марта Локотецька
- Фото надав Назарій Шатрук
