Комунальна медична установа обласний будинок дитини у Чернівцях на початку війни стала справжнім порятунком для діток, які опинилися в зоні бойових дій. Кількість дітей, яку в себе прийняв дитбудинок, досягла 60 в перші місяці війни. Більшість цих діток була з Києва, лише кілька з Житомира.
На сьогодні у Чернівецькому будинку дитини проживає 11 дітей, з яких п’ять діток – внутрішньо переміщені особи з Київського міського дитячого будинку ім. М. Городецького, ще шість – маленькі буковинці. Про роботу будинку дитини, адаптацію діток з інших регіонів та всиновлення molbuk.ua поспілкувався з директоркою закладу Людмилою ФІЛІПЕЦЬ.
«Катастрофічно не вистачало рук»
«2022 рік – це суцільний виклик. 11 березня до нас повністю евакуювали будинок дитини з Києва. Потягом «Київ-Чернівці» одночасно прибуло 52 дитини. Ми були готові, що будемо приймати евакуйованих дітей. Приміщення підготували, все, що могли зробили, але катастрофічно не вистачало рук. Три місяці працівники нашого закладу працювали без вихідних, тому що було багато дітей, а з них ще й велика частина хворих, з інвалідністю. Це було непросто. Згодом нам розширили штат і додали вихователів, медичних сестер, що стабілізувало ситуацію», — згадує перші місяці війни Л. Філіпець.
Окрім цього, як каже пані Людмила, з Києва приїхало також сім працівників будинку дитини – головний лікар, декілька вихователів та молодших медичних сестер.
«Впродовж 1-1,5 місяця вони працювали з дітьми в нас, а потім повернулися додому», — каже жінка.
До потягу в Києві з Ворзеля малечу везли автобусом. Потім ще ніч в «Охматдиті», а далі – на Чернівці.
«Кожну дитину до автобуса волонтери несли на руках, тому що діти маленькі, а до автобуса потрібно було бігти 500-600 метрів, адже він не міг під’їхати ближче. Люди допомагали – везли діток на колясках, несли мішки з продуктами та документацією на плечах», — розповідає директорка.
«Діти адаптувалися дуже швидко»
Добиралися дітки до Чернівців цілу ніч.
«Поліція надала автобуси, щоб довести дітей у дитбудинок. Їх подали безпосередньо на перон і відгородили місце висадки дітей. Масова евакуація – багато людей. Багато невідомих хочуть допомогти. Ні вихователів, ні дітей ми не знали і будь-хто міг взяти дитину і піти. Тому ми застосували такі заходи. До того ж викликали швидку медичну допомогу, адже одна дитина була у важкому стані та потребувала спеціалізованої медичної допомоги. У хлопчика було складне генетичне захворювання. Добре, що його довезли живого. Зараз ця дитина в мами і з ним усе добре. Загалом дітки були одягнуті по погоді, мали памперси, набір продуктів харчування. Багато допомогли працівники поліції та СБУ», — зазначає Л. Філіпець.
Впродовж трьох місяців ситуація покращилася, але війна залишила слід у житті діток, зазначає директорка закладу.
«Діти адаптувалися дуже швидко. Проте війна залишила відбиток у їхній поведінці. Дитячий будинок знаходиться у Ворзелі. Діти чули прильоти поруч і навіть прилетів снаряд на територію дитячого будинку. Діти, звісно, були налякані. І коли тривога лунала у Чернівцях, то вони падали на підлогу та прикривали голову руками. Цей момент був найскладніший і над цим багато працювали і вихователі, і психологи, — продовжує жінка, — вони їм пояснювали, що тут спокійно, їм нічого не загрожує. У дітей також був порушений сон, особливо, коли тривога звучала в нічний час.
Проте кропітка робота дала свій результат. Вони заспокоїлися і згодом вже не так стресували під час тривог, адже відчували безпеку».
Чимало закладу допомогли релігійні та волонтерські організації. Вони надавали продукти харчування і памперси, і різні предмети догляду.
«Майже щодня хтось щось привозив чи приносив. Наші люди дуже щирі і турботливі – це врятувало ситуацію», — каже пані Людмила.
Впродовж березня до інших діток доєдналося ще восьмеро діток з Києва та Житомира.
«Житомирські діти досить швидко повернулися додому – через чотири місяці. Там не було прильотів, руйнувань, тому діток забрали виховувати туди. Багато діток повернулося додому. У 2023 році, наприклад, з нашої установи вибуло 49 дітей. У більшості це були дітки з Києва. З 49 дітей 14 забрали батьки, ще стільки ж всиновили, 12 – було взято під опіку, трьох дітей влаштовано в прийомні сім’ї, в інші заклади вибуло шість дітей», — говорить директорка.
Київські діти з чернівецького будинку дитини були всиновлені жителями Київщини.
«Малеча перебувала на обліку в районних службах у справах дітей у Київській області, тому звідти служби направляли кандидатів на всиновлення до нас знайомитися з дітками, встановлювати контакт тощо», — додає Л. Філіпець.
«Буковинці всиновили сім’ю з чотирьох дітей»
Однією з нагальних тем під час війни стало всиновлення. За словами міністра соціальної політики України Назара Танасишина, у 2022 році показник з усиновлення був в Україні дещо знижений: 752 дитини. Водночас у 2023 році Україна вийшла на показники, які були до повномасштабного вторгнення: усиновили 927 дітей.
Пані Людмила зазначає, що випадків усиновлення в їхньому закладі не поменшало через війну.
«Ситуація не змінилася. Наприклад, недавно буковинці всиновили сім’ю з чотирьох дітей. Найменший хлопчик був з нашої установи, а старші дівчатка – з притулку. Були випадки, коли й всиновлювали трьох дітей одразу. Цифри говорять самі за себе – на початку війни в нас виховувалося 72 дитини, то сьогодні лише 11», — каже директорка закладу.
Цьогоріч у будинок дитини було влаштовано п’ятеро дітей з нашої області.
«Вибуло з установи 20 дітей: шістьох всиновили, троє були передані під опіку, п’ятеро дітей влаштовані в прийомні сім’ї, двох дітей влаштували в сім’ях тимчасово, дві дитини вибуло додому, а ще стільки ж – в «Місто добра», — зазначає Л. Філіпець.
Також жінка зазначає, що батьків спонукала до всиновлення чи взяття під опіку дитини війна.
«Якщо в сім’ї з’являлася дитина-сирота чи дитина, позбавлена батьківського піклування, то батьки мали відтермінування від служби в армії. Не знаю, чи точно для цього батьки брали під свою опіку дітей, можливо, в них були добрі наміри. Це дуже добре, коли дитина з сиротинця знаходиться в сім’ї. Проте такі випадки були», — говорить жінка.
«Судді розглядають наші справи в першу чергу»
Пані Людмила, зазначає, що процес всиновлення триває недовго – два місяці, а то й менше.
«Майже всі справи слухаються у Шевченківському районному суді. Впродовж тижня батьки готують документи. Через два дні адвокат подає позивну заяву до суду. Судді розглядають наші справи в першу чергу, адже розуміють, наскільки важливо для дитини мати сім’ю. 30 днів має пройти, щоб рішення суду набрало законної сили і тоді дитина вибуває із закладу. За цей час батьки мають можливість познайомитися з дитиною, пристосуватися до неї», — говорить жінка.
Якщо всиновлюють немовля, то майбутніх батьків у закладів навчають правильно доглядати за дитиною.
«Купати, одягати памперси, переодягати, стригти нігтики, годувати, як правильно тримати дитину – ми їх повністю навчаємо, щоб їм було легше вдома. Також батьки живуть у режимі дитини. У підсумку дитина, адаптувавшись, без проблем переходить з наших рук у їхні», — зазначає директорка.
«Проблем з харчуванням немає»
Харчуються дітки часто. Як каже директорка, дітки в закладі мають два сніданки – о 8 та 10 годинах.
«О 12 годині діти обідають, опісля – лягають спати. У них тиха година зазвичай триває до 15, але буває затягується, адже діти люблять поспати. Ми їх ніколи не будимо і дозволяємо спати стільки, скільки хочуть. Після сну в них полуденок – даємо молоко, какао, сік чи кисіль, печиво або якусь випічку. О 19:30 в них вечеря і підготовка до сну. О 21 вони вже сплять. На літній період у нас ще є друга вечеря. Два рази на тиждень у їхньому раціоні риба. Діти щодня їдять м’ясо, овочі, крупи, — продовжує пані Людмила, — проблем з харчуванням немає. Більшість наших працівників мають сади, тому на роботу ми ніколи не їдемо з пустими руками».
«У нас є все»
Бюджет установи становить близько 14 мільйонів гривень на рік. Київська влада допомагає з утриманням діток, зазначає пані Людмила.
«Цьогоріч у нас потужна субвенція від Києва. Вистачає грошей на все – і на продукти, і на медикаменти тощо. Навіть зараз звертаються благодійники і запитують про потреби, то це вперше за 26 років моєї роботи, коли я кажу, що нам нічого не потрібно. У нас є все. Діти забезпечені і одягом, і взуттям, і іграшками, і побутовою технікою. У кожній групі є телевізор. Нам потрібна тільки перемога і мир», — каже Л. Філіпець.
