1 червня виповнюється 12 років Кіровоградському обласному центру матері та дитини. Всі ці роки заклад допомагає жінкам із дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах. З цієї нагоди Точка доступу побувала в закладі та поспілкувалася з її директоркою Інною Жолобовою та підопічними центру.
“Ми маємо надію, а Саша має мету”
Ганна готує на кухні обласного центру матері та дитини борщ – додала засмажку та повільно помішує страву. Сьогодні її черга готувати обід.
Жінка на 9-му місяці вагітності і скоро стане мамою. Вона розійшлася зі своїм хлопцем – батьком дитини, власного житла Ганна не має, тож іти їй було нікуди:
Він дізнався, що я вагітна і втік. Так я опинилася у центрі, тут мені подобається.
До установи 29-річну Ганну скерувала мобільна бригада протидії домашньому насильству. Саме вони підказали жінці куди їй можна звернутися, щоб отримати допомогу у скрутній ситуації.
"Це кімната для прийому відвідувачів, сюди до наших дівчат приходять гості”, – директорка обласного соціального центру матері та дитини Інна Жолобова проводить екскурсію закладом. Вона детально розповідає про кожну кімнату, її наповнення та призначення – коли робили ремонт, хто тут живе, що ще планують зробити.
На початку повномасштабного вторгнення у цій кімнатці жили переселенці, і не тільки тут – в ігровій та інших кімнатах також.У закладі, який розрахований на одночасне перебування 10 жінок з дітьми, одночасно проживали до 30 людей. У центрі надавали прихисток всім, хто його потребували.
У невеличкій кімнаті стоїть столик із гель-лаками та іншим приладдям, необхідним для роботи майстрині з манікюру. Це – куточок, у якому підопічна центру Олена вчиться робити манікюр, точніше, відновлює навички, адже має профільну освіту. Вона хоче займатися власною справою, заробляти гроші та забезпечувати себе та дитину після виселення з центру. Дівчина будує плани на майбутнє, а поки тренується робити зачіски та манікюр своїм подругам.
Громадська організація “Чистий аркуш” підтримує мешканок центру – саме вони закупили обладнання, необхідне для роботи майстрині з манікюру. До речі, зараз ще одна підопічна установи проходить бухгалтерські курси, благодійники придбали їй для навчання та роботи ноутбук.
Інна Жолобова показує душ, кімнату для немовлят із ванночками та столиками, кухню-їдальню, пральню, кабінети психолога та соціальної працівниці:
Зараз наш психолог проходить службу в лавах ЗСУ. Тому ми долучилися до проєкту “Місце сили”, який реалізовує Асоціацією жінок України “Дія” за підтримки Української освітньої платформи та Парафії Різдва св. Івана Хрестителя УГКЦ міста Кропивницького. Ми закупили обладнання, меблі та залучили психологиню, яка працювала з нашими жінками.
Далі Інна Жолобова показує кабінет медсестри, яка контролює вагу дітей, прийом ліків, а також стан здоров’я немовлят та їхніх мам:
Поряд із нашим центром розташована поліклініка і мами з дітками обов’язково відвідують педіатра та, за потреби, вузькопрофільних спеціалістів та спеціалісток.
У центрі обладнані 10 житлових кімнат, кожна з яких розрахована на проживання мами та її дітей до 1,5 року:
До речі, дітей може бути більше, ніж 1. У нас неодноразово проживали мами з двійнями.
Пані Інна прочиняє двері в одну з кімнат. Всередині просторо та чисто – одномісне ліжко, стіл, шафа та дитяче ліжечко, у якому стоїть маленький Владик і з цікавістю дивиться на відвідувачів.
У кутку стоять сумки з речами, їхня власниця – 32-річна Олександра – готується скоро звідси поїхати. Вона переїжджає до сестри у село.
Олександра живе у центрі рік, говорить, що їй тут дуже подобається. Розповіла, як сюди потрапила:
Хати своєї не було, умов для проживання дитини не було. Зараз, думаю, буде все нормально.
Інна Жолобова говорить, що Саша – молодець. Вона відкладає гроші, щоб купити своє житло у селі:
Звісно, зараз ціни на житло зросли, тому що на нього є попит, але ми маємо надію, а Саша має мету. Вона може ще пів року жити тут, але ніколи не пізно планувати і ніколи не рано починати.
Розмову перериває Владик – він починає плакати і проситься до мами на руки. Олександра міцно притискає сина до себе та цілує.
Наша мета – допомогти жінкам
Директорка центру матері та дитини продовжує екскурсію – показує ще одну кімнату з новим ремонтом. Говорить, що намагаються постійно оновлювати обстановку – переклеюють шпалери, купують нові меблі – все, щоб жінки почувалися як вдома:
Хочемо, щоб було комфортно та гарно. Жінки, які у нас проживають, часто не мали свого житла. Хочемо, щоб вони та їхні діти жили в красі та затишку. Часто ми зіштовхуємось зі стереотипним уявленням про комунальний заклад, що тут мають бути старі меблі та пофарбовані панелі, як у лікарні.
Далі – ігрова кімната, яку допомогла оновити мама полеглої захисниці Олі Мельстер – Інга Дуднік – через благодійний фонд “Оля”.
До повномасштабної війни ми співпрацювали з Олею Мельстер. Вона допомагала дівчатам, одного разу навіть знайшла житло для однієї з підопічних центру. Тож її мама вирішила допомогти закладу – зробили освітлення, закупили штори, килимки.
В ігровій кімнаті проводять групові заняття, дивляться фільми, проводять просвітницькі заходи. На стіні висить портрет Олі…
Зараз у центрі проживає 6 внутрішньо переміщених осіб (3 жінки з 3 дітьми), інші 7 мешканок – жінки з Кіровоградської області. Центр матері та дитини – єдиний в області заклад, який розрахований на проживання жінок на 7-9 місяцях вагітності та мам із дітьми до півторарічного віку:
Його мета – допомогти жінкам із дітьми та жінкам на 7-9 місяцях вагітності, які опинилися у складних життєвих обставинах.
У комунальному закладі також можуть проживати неповнолітні мами, найменшій підопічній було 13 років. Інна Жолобова розповіла, що, на жаль, суспільство стигматизує таких дівчат, не розуміючи, через що їм довелося пройти у житті.
До речі, тут неповнолітнім мамам надають можливість продовжувати навчання у школі:
Тим, хто закінчує навчання, ми допомагаємо визначитися з професією та обрати заклад освіти для подальшого навчання. У нас була дівчина, яка, проживаючи у центрі, вступила та закінчила Кропивницький фаховий коледж харчування та торгівлі. Ми допомогли їй влаштуватися на практику, а згодом і на роботу. Після закінчення строку проживання вона знайшла житло та влаштувала дитину у садочок.
У цієї дівчини була дуже складна життєва ситуація – вона виросла в родині, де мама зловживала алкоголем, дівчину ґвалтували. У центрі вона отримала підтримку, зрозуміла, що ставлення до неї може бути іншим, що є люди, які в неї вірять. Вона говорила : “Я не знала, що в світі скільки добрих людей”.
Проживання в центрі безоплатне, жінкам видають продукти, засоби гігієни, одяг та взуття для немовлят. Речі надають благодійники. За цей час підопічні центру мають змогу накопичувати гроші. Пані Інна жартує, що сюди жінки приходять з одним пакетом, а коли виїжджають, доводиться наймати карету, щоб перевезти їхні речі.
Зараз заклад переповнений, його директорка говорить, що протягом місяця вони кожного дня отримували запити на проживання. Найближче планове звільнення місця – через 4 місяці. До центру жінки можуть потрапити за направленням соціальних служб або самозверненням. За 12 років роботи тут прийняли майже 200 жінок із дітьми та близько 400 переселенців з початку повномасштабної війни.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми думали, що можемо зробити, чим можемо допомогти? Коли побачили, що люди, які виїжджають з місць бойових дій, ночують на трасі в автівках, почали запрошувати їх сюди.
До кабінету директорки центру матері та дитини заходить Олена. Це її обладнання для манікюру ми бачили у кімнаті для відвідувачів. Вона посміхається і просить сфотографувати її з Інною Жолобовою, каже, що багато чим їй завдячує.
Олені 29 років, вона родом із Кропивницького, має 9-місячну доньку Марію. Від народження доньки проживає у центрі матері та дитини:
У мене немає власного житла, не було документів. Медсестри в пологовому будинку підказали, що можна сюди звернутися. У центрі було вільне місце, так я сюди потрапила. Інна Олександрівна та благодійна організація “Чистий аркуш” допомогли закупити обладнання для манікюру. За освітою я перукарка-манікюрниця. Тепер дівчата, які проживають у центрі, мої клієнтки.
Олена мріє відкрити власну справу. Вона вже консультувалася у юриста, як правильно відкрити ФОП.
“Кожного разу, коли в сім’ї залишається дитина, ми розуміємо, що працюємо немарно”
До центру матері та дитини приходять різні жінки, кожна зі своїм досвідом, страхами, упередженнями.
Часто дівчата приходять сюди від безвиході: або ти йдеш до центру або є ризик вилучення дитини. Через це вони насторожені і проявляють себе по-різному. До прикладу, у нас є жінки, які розмовляють грубо. Це не тому, що вони хочуть нас, чи когось іншого образити. Просто вони ласки у своєму житті не бачили, виросли в сім’ях, де з ними так розмовляли. Ми вчимо їх поводитися та говорити по-іншому, так як це прийнято з точки зору моралі та суспільних норм, – розповідає Інна Жолобова.
У центрі матері та дитини жінок навчають догляду за дітьми, надають психологічну допомогу, проводять роботу з соціальним педагогом та реабілітологом.
Проводимо, як індивідуальні психологічні заняття (за запитом), так і групові, щоб дівчата довіряли та підтримували одна одну, навчилися комунікувати в соціумі, долати свої страхи, гармонізувати свій стан після пережитих життєвих ситуацій, які привели їх до нас – зазначила Інна Жолобова.
Зараз психологи та психологині громадської організації “10 квітня” системно працюють із двома неповнолітніми та однією повнолітньою жінкою, які мали травматичний досвід. Окрім того, у центрі жінкам, за необхідності, надають юридичну допомогу.
Інна Жолобова каже, що в закладі завжди опікуються подальшою долею жінок та їхніх дітей. Коли телефонують представники соціальних служб, щоб направити до закладу наступну підопічну, тут завжди ставлять питання, що буде з нею після закінчення строку перебування у центрі матері та дитини:
Таким чином ми розуміємо, що громада, яка направила до нас цю жінку, готова далі співпрацювати. Поки ми надаємо їй притулок та послуги з інтеграції та реінтеграції, там, на території громади, проводять роботу в рамках соціального супроводу: шукають або допомагають облаштовувати житло для жінки з дитиною. За необхідності, проводять роботу з кривдником, родиною та близьким соціальним оточенням.
Трапляються випадку, коли жінка не повертається до тієї громади, з якої приїхала, щоб убезпечити себе та дитину. В такому разі, під час проживання в центрі вона має змогу накопичувати державні виплати, щоб придбати або знімати житло.
Інна Жолобова з радістю розповідає історії, коли підопічні центру матері та дитини за час перебування тут збирали гроші, купували чи орендували житло, знаходили роботу, облаштовували побут, влаштовували дітей у садочки:
Кожного разу, коли в сім’ї залишається дитина, і у наших підопічних усе добре, ми розуміємо, що працюємо немарно. Пишаємось своєю роботою і надихаємось нею. Окрім того, нас підтримує багато небайдужих людей та волонтерів. Це дуже цінно.
Насамкінець Інна Жолобова проводить екскурсію подвір’ям центру матері та дитини – дитячий майданчик, лавки, великі доглянуті клумби з кущами троянд та іншими квітами.
За кожною дівчиною “закріплений” свій шматочок клумби, який вони доглядають. А ось це у нас міні-город – вирощуємо зелень та цибульку.
Директорка центру ще довго розповідає про заклад, її мешканок та колектив. Каже, що пишається ними та їхніми успіхами.
Матеріал створено у партнерстві з Волинським прес-клубом
