Кіровоградська область була створена в 1939 році під час адміністративних реформ, які відбувалися у Радянському Союзі. Ці реформи передбачали перерозподіл територій для ефективнішого керування та контролю над регіонами. Однак цей процес супроводжувався значними недоліками. Про історичні аспекти формування нашої області та про те, як радянська влада ігнорувала культурні та історико-етнографічні особливості й які це має наслідки нині, Точці доступу розповів директор Центральноукраїнського обласного краєзнавчого музею, заступник голови Кіровоградської обласної організації Національної спілки краєзнавців України Борис Шевченко.
Історичний екскурс у створення Кіровоградської області
До створення Кіровоградщини територія сучасної області була розділена між кількома губерніями та повітами. Цей регіон мав багату історію та культурну спадщину, пов’язану з козацькими поселеннями, сільським господарством та ремеслами. Міста та села, такі як Єлисаветград (теперішній Кропивницький), відігравали важливу роль у розвитку торгівлі та культури.
Радянська влада, прагнучи зміцнити свій контроль над регіонами, вирішила провести масштабні адміністративно-територіальні реформі. У рамках яких створили Кіровоградську область. Однак цей процес був далеким від ідеального. Основною метою було створення нових адміністративних одиниць, які б відповідали політичним цілям радянської влади, а не враховували культурні, історичні та етнографічні особливості місцевих громад.
Радянська влада була тоталітарною, тому всі її дії були спрямовані на збереження контролю та утримання важелів впливу над захопленими територіями. Вона прагнула створити систему управління, яка б дозволяла ефективно керувати тими територіями, які дісталися після краху Російської імперії. Це впливало на всі сфери життя: економіку, культуру, політику і багато іншого.
Все робилося тільки з єдиною метою – щоб бути при владі, – пояснює Борис Шевченко.
Формування нашої області – це тривалий процес, якому передувала низка важливих змін.
Упродовж XVI – ХІХ ст. територія нинішньої Кіровоградщини належала до різних адміністративних одиниць. На початок ХХ ст. її землі загалом входили до складу Єлисаветградського й Олександрійського повітів Херсонської губернії Російської імперії.
Лютнева революція 1917 р. у Російській імперії дала можливість українцям створити власну незалежну державу. В Києві виник керівний орган українського національного руху – Центральна Рада, яка вже у червні 1917 р. проголосила автономію України, а в листопаді цього ж року – Українську Народну Республіку (УНР).
Коли в 1917 році розпалася Російська імперія, різні політичні сили почали боротися за владу. У підсумку перемогли більшовики, які створили державу Радянський Союз.. З цього часу вони почали шукати власний механізм управління цією великою територією.
Після перемоги більшовикам дісталася у спадок адміністративно-теріторіальна система Російської імперії, яка мала такий вигляд:
волості – повіти – губернії.
Найнижчою одиницею були волості, губернія була найвищим адмінтериторіальним органом. З губерній складалася територія Російської імперії.
Адмінреформи 1920-1930-х років
Радянська влада вирішила перебудувати систему. В 1920-1930-х роках відбувається велика кількість різних адмінтериторіальних реформ.
Все, що відбувалося у адміністративно-територіальній реформі у ці роки, було пошуком більшовиками ефективної системи управління. Одні одиниці створювалися, інші ліквідовувалися. В один рік вони могли бути створені і ліквідовані. Відбувався не те, щоб хаос, але пошук ефективного механізму управління.
(більш детально ознайомитися зі всіма історичними процесами та переглянути карти можна в попередній статті Точки доступу).
Таким чином, у 1920 році основна частина майбутньої Кіровоградської області знаходилася в Єлисаветградському повіті Миколаївської губернії, Олександрійському і Чигиринському повітах Кременчуцької губернії та у Первомайському і Балтському повітах Одеської губернії.
Адміністративно-територіальні зміни 1920 р. виявилися нетривалими. У жовтні 1922 р. Кременчуцька губернія була розформована, а Миколаївська приєдналася до Одеської.
У 1923 році волості й повіти ліквідували, а в червні 1925 р. був скасований губерніальний поділ. На початку лютого 1932 р. ухвалили постанову про створення в Україні перших областей – Вінницької, Дніпропетровської, Київської, Одеської та Харківської. Райони майбутньої Кіровоградської області розподілилися між Дніпропетровською, Київською, Одеською та Харківською областями.
Створення областей показало те, що ці нові адміністративно-територіальні формування є досить ефективними для радянської влади.
У вересні 1937 року створили Миколаївську область, до складу якої ввійшли Бобринецький, Витязівський, Єлизаветградківський, Знам’янський, Кіровський, Компаніївський та Устинівський райони з Одеської області і Долинський, Новопразький, Олександрійський та Петрівський райони – з Дніпропетровської області.
Тим же указом утворили і Полтавську область, до якої ввійшли Новогеоргіївський та Онуфріївський райони, котрі до того були у складі Харківської області.
10 січня 1939 року указом Президії Верховної Ради СРСР була утворена Кіровоградська область, а місто Кірово перейменували на Кіровоград. До складу Кіровоградської області увійшло 30 районів.
До новоутвореної Кіровоградської області увійшло 13 районів із Миколаївської області – Аджамський, Бобринецький, Витязівський, Долинський, Єлизаветградківський, Знам’янський, Кіровоградський, Компаніївський, Новгородківський (виділився з Новопразького), Новопразький, Олександрійський, Петрівський, Устинівський.
10 районів з Одеської області – Великовисківський, Добровеличківський, Маловисківський, Новоархангельський, Новомиргородський, Новоукраїнський, Піщанобрідський, Рівненський (виділився з Новоукраїнського), Тишківський, Хмелівський.
5 районів Київської області – Златопільський, Кам’янський, Олександрівський, Підвисоцький, Чигиринський; 2 райони Полтавської області – Новогеоргіївський та Онуфріївський.
Наступні зміни адміністративно-територіальних меж Кіровоградської області відбулися на початку 1954 р.
У січні 1954 р. видали указ про створення Черкаської області: Златопільський та Кам’янський райони відійшли до нової області.
У лютому того ж року до Черкаської області також відійшов Чигиринський район, а Вільшанський, Гайворонський, Голованівський та Ульяновський райони Одеської області – до Кіровоградської області.
Це були останні кардинальні зміни адміністративно-територіальних меж Кіровоградщини у радянський час. Надалі зміни відбувалися у середині території області: ліквідовували й укрупнювали райони, передавали з одного району до іншого сільські ради.
Останніми роками адміністративно-територіальний устрій Кіровоградської області зазнав суттєвих змін.
Від червня 2020 року визначені нові адміністративні центри та території 49 територіальних громад. А від липня того ж року в Кіровоградській області утворили 4 райони: Голованівський, Кропивницький, Новоукраїнський та Олександрійський райони.
Метою всіх тих змін був пошук радянською владою оптимальних форм управління. Адже коли центральна влада приймала якісь рішення, то вони мали моментально надходити на місця й виконуватися. Крім того, таким чином центральні органи влади могли контролювати те, що відбувається на місцях.
Ігнорування культурних та історико-етнографічних особливостей
Адміністративні утворення повинні об'єднувати людей на основі спільних культурних та історичних особливостей. Однак, під час створення Кіровоградської області радянська влада не враховувала цих аспектів. Вони проігнорували культурні та історико-етнографічні особливості, створюючи штучне утворення «область», яке об'єднувало різні райони з інших областей. Так, вони взяли території з Київської, Одеської та Миколаївської областей і створили ще одну область – Кіровоградську.
До прикладу, колишні території Голованівського та Благовіщенського районів, які історично належать до Поділля, мали свої унікальні традиції, культуру, кухню та діалект. Проте, цих особливостей ніхто не враховував, і райони були приєднані до нової області.
Також, значна частина історичної території Холодного Яру, осередок українського повстанського руху 1917-1920-х років, була розділена.
Цікава особливість: мешканці населених пунктів північно-сходу Кіровоградщини набагато активніше брали участь в українських повстанських загонах, які діяли протягом 1917-1920-х років, ніж жителі інших сіл нашої сучасної області. Це говорить про те, що ці населені пункти, які тяжіють до Холодного Яру, – це одна історична територія, історична спільність людей.
Радянська влада все це просто переділила. Холодний Яр розділила між двома областями: Чигиринщину віддала Черкащині, Кам'янський район також від'єднали зі складу нашої області до Черкаської. Історичний аспект ніхто не враховував.
Це робилося свідомо й навмисно, щоби розірвати історичні та культурні зв'язки між людьми. Радянська влада прагнула створити образ нових людей з єдиною ідентичністю, тому вивчення місцевої історії й краєзнавство не віталося. Пропагувалася єдина спільна історія, яка відповідала їхнім ідеологічним цілям.
Так, одним із прикладів розриву традиційних зв’язків між українськими селянами була колективізація сільського господарства. Створюючи колгоспи, радянська влада вирішила ліквідувати заможних селян, яких називали куркулями. Ці люди добре вели своє господарство, мали вміння й бажання працювати, зуміли в 1920-х роках налагодити своє господарство, щоб отримувати певний прибуток. І ці селяни були проти входження інших в колгоспи, проводили агітацію, до них прислухалися. Радянська влада вирішила розібратися з ними по-своєму: одних посадили до в’язниці, інших вислали в північні регіони сучасної Росії, а треті були виселені за межі своїх сіл. Це було зроблено, щоб розірвати їхні зв’язки з односельцями.
В якийсь момент цей зв'язок обривався, але радянська пропаганда продовжувала працювати.
Цей підхід в дечому застосовувався і при створенні областей та інших адміністративно-територіальних одиниць. Радянській владі було байдуже до історичних та культурних особливостей регіонів. Головне було створити адміністративні утворення, які ефективно управлялися б в рамках командно-адміністративної системи економіки.
Межі областей проводилися без врахування усталених зв’язків між територіями, і людей просто ставили перед фактом нових адміністративних поділів, не запитуючи їхньої думки.
Які наслідки це має нині?
Радянська влада створила нові адміністративні одиниці, щоб зберегти свою систему правління. Це призвело до негативних наслідків, які ми відчуваємо зараз.
Борис Шевченко каже, що тривалий час спостерігається тяжіння крайніх околиць нашої області не до обласного центру, а до великих міст сусідніх областей.До прикладу, жителі Петрового та Долинської частіше їздять до Кривого Рогу та Дніпра. Мешканці Світловодська тяжіють до Кременчука, а люди із західних районів області орієнтуються на Умань, Первомайськ і Вінницю.
Ці проблеми виникли тому, що при створенні області не враховувалися культурні та історичні зв'язки між територіями. Якби ці фактори були враховані, то область мала б іншу конфігурацію.
Проте не варто забувати, що все ж таки 85 років існування нашої області – це тривалий час, коли вже сформувалися нові економічні, культурні та соціальні зв'язки у межах регіону.
Краєзнавець переконаний, радянська система в Україні вже не відповідає сучасним вимогам і очікуванням, які ставить перед собою Українська держава, прямуючи у напрямку ЄС.. Децентралізація була важливим кроком вперед, але війна значно загальмувала цей процес.
Коли Україна у 1991 р. відновила свою незалежність, то отримала радянську адміністративно-територіальну систему у спадок. Звичайно, це треба було певним чином реформувати, але у 1990-ті роки було не до того, треба було долати ті кризи, які були у країні. Дійшли до цього руки вже в наш час, маю на увазі децентралізацію.
Борис Шевченко каже, що нині потрібно працювати над розвитком та промоцією Кіровоградської області, адже вона повинна бути помітною на карті України й важливо почати з назви, яка об'єднає всі громади та стане символом єдності.
Мапи надані Борисом Шевченком
