Фото надані Андрієм Кавулею
Андрій Кавуля – депутат Чернівецької міськради уже трьох скликань.
У 2014 році добровольцем рік служив у зоні АТО. Із початком війни долучився до своїх побратимів. Відтоді вже третій рік боронить Україну. Зараз Андрій Кавуля перебуває на Буковині.
Про свою військову службу й те, що відбувається на лініях фронту, він розповів кореспондентці «МБ», пише molbuk.ua
«У липні 2014 року разом із товаришами пішли служити у Державну спеціальну службу транспорту – військове формування, яке входить до Міноборони України, – згадує пан Андрій. – У місті Новомосковськ Дніпропетровської області був створений наш батальйон. Там я потоваришував із військовими інженерно-саперного батальйону із Чернігова».
«Не той час, щоби відсиджуватися»
Коли почалася велика війна, Чернігівщину сильно бомбили. Андрій Кавуля вирішив долучитися до побратимів.
«Зідзвонився з командиром, комбатом. Хлопці сказали: «Ми тебе беремо, але треба кілька тижнів зачекати». Бо туди було нереально пробратися, місто перебувало в оточенні. Поки чекав, із друзями створили волонтерський фонд, на зібрані кошти закупили авто, техніку, бронежилети, тепловізори для своїх підрозділів. Долучився до своїх хлопців на початку квітня 2022 року, коли їх передислокували до Кривого Рогу», – згадує Андрій Васильович.
«Коли їхав туди, розумів: може статися все. Але вважав, що повинен там бути. Так мене виховали батьки. Зараз не той час, коли можна відсиджуватися. Хтось повинен взяти на себе відповідальність і боротися», – переконаний співрозмовник.
У Кривому Розі був пів року. Там було небезпечно, виїжджали працювати під постійними обстрілами. Побував також у Старичах як інструктор на навчаннях з управління джавелінами.
«Саме був там, коли прилетіло із балістичних ракет, – каже військовий. – За кількасот метрів від нас упало. Богу дякувати, всі наші залишилися живі».
«Хлопці добре працюють»
Потім їхню частину перекинули до Чернігова, де на той час стало спокійніше. Андрій Васильович служив в інженерно-саперному полку до зими 2024 року, здобув освіту сапера.
«Паралельно були відрядження до Херсонської, Донецької областей, – провадить. – Побував під Бахмутом, у Часовому Ярі та інших гарячих точках Донеччини. Нещодавно повернувся із Харкова. Там зараз теж вельми неспокійно. Росіяни на Харківщині наче зірвалися з ланцюга. Давлять із останніх сил, запускають усе: дуже потужні мінометні обстріли, КАБи. Але й отримують гарну відсіч. Наші хлопці добре працюють. Окупанта зупинили, відкинули на багатьох позиціях. Найближчим часом ситуація тут має змінитися на нашу користь».
Сам Харків хоч і зранений рашистськими снарядами, але гарний, прибраний, зауважує Андрій Кавуля: «У 90-их роках я там навчався в державній академії залізничного транспорту. Не був у Харкові років 15. Нещодавно навідався у справах і не впізнав міста. Воно живе своїм життям. Так, є прильоти, багато інфраструктурних об’єктів, житлових будинків ущент розбиті. Але біля них чисто, прибрано. Ворогу нізащо не взяти Харків. Місто міцно інженерно укріплене».
«Окупанти пускають своїх людей у м’ясний штурм»
Зараз Андрій Кавуля перевівся до іншої структури, пов’язаної із спеціальними завданнями.
«Про неї найменше можу говорити. Проходимо поки що злагодження на Буковині. Восени наші підрозділи матимуть ротації, але куди, нам не повідомляють», – каже.
На фронті чимало проблем, визнає. Одна з найбільших – нестача боєприпасів. Особливо відчували брак снарядів штурмові підрозділи раніше. Зараз ситуація дещо покращилася.
Також у росіян багато можливостей закидати наші війська КАБами. З літаків, які тримаються від лінії зіткнення на відстані 15-30 км, пускають керовану авіабомбу, і вона летить у бліндаж, на позицію.
«Окупанти не шкодують людей, пускають їх у м’ясний штурм. Так гублять багато живої сили, але й нам роблять шкоду. Бо під час таких штурмів можуть засвітитися наші позиції», – зітхає військовий.
«Кожен має щось робити для перемоги»
Найскладніша ситуація – на Донеччині. Окупанти просуваються. Дуже наблизилися і до Покровська, і до Часового Яру.
«Але я вірю, що будуть ухвалені правильні рішення. Ви ж пам’ятаєте, як звільняли Херсон, Харківщину? – розмірковує Андрій Кавуля. – Усе було дуже важко, і ніхто не говорив про жодні контрнаступи. Тому треба вірити, що все буде добре. Маю надію, що з допомогою Заходу ми влаштовуватимемо сюрпризи для росіян. Нам до наступного року треба вистояти позиційно і максимально відвоювати територію».
Сам військовий, якому нещодавно виповнилося 49 років, не приховує, що втомився: «Дуже хочу бути вдома, з рідними. Мав би бути механізм демобілізації. Наприклад, людина прослужила три роки, потім за бажання має право повернутися в цивільне життя. Але з огляду на ситуацію із мобілізацією і стан на фронті, розумію, що моє повернення додому зараз нереальне».
Кожен українець, незалежно від того, на фронті він чи в тилу, повинен щось робити для перемоги, переконаний Андрій Кавуля:
«Не кожному треба брати автомат і бігти в окопи. Робіть, що можете: волонтерте, працюйте, допомагайте грошима ЗСУ».
Андрій Кавуля із побратимами
