У Чернівцях щонеділі о 15:00 організовують акції на підтримку військовополонених і безвісти зниклих. Їх веде 25-річна Анастасія Світковська, двоюрідний брат Владислав якої уже третій рік перебуває в російському полоні. Анастасія пережила блокаду Маріуполя, але їй вдалося виїхати з оточеного окупантами міста. Нині вона працює вчителькою в школі, йдеться в публікації «МБ».
«Одного разу моя мама, тітка й сестра пішли на першу акцію. Це, здається, було на початку зими 2023 року. Потім мені зателефонувала мама Влада і сказала, що хотіла б побачити мене в ролі ведучої», – згадує Анастасія.
Майже рік веде акцію
Частину тексту Анастасія підготувала самостійно, над іншою працювала разом із тіткою. «Ми разом підібрали тематичну музику й вирішили обов’язково вмикати гімн та оголошувати хвилину мовчання, – каже Анастасія. – Спочатку в нас була маленька колонка, яку придбала Ірина, мама Влада. Вона не була достатньо потужною, доводилося голосно кричати. Через холодне повітря я постійно хворіла на ангіну. Згодом долучилися волонтери, які допомогли з більшою колонкою».
На перших акціях Анастасія розповідала про військовополонених і Маріупольський гарнізон: «У мене був текст про оборону Маріуполя, яка тривала 86 днів, про захисників міста. Пізніше я переходила до розповіді про «Азовсталь».
Згодом люди почали підходити з проханням називати підрозділи, у яких служили зниклі чи полонені. Іноді я забувала виконати такі прохання, через велику кількість підрозділів. Тому більше не згадую окремі підрозділи, а наголошую на тому, чому варто виходити на акції», – ділиться Анастасія.
«Мене часто запитують, чи це дієво, і нерідко кажуть, що ні. Лише 20% людей бачать акцію на власні очі, а решта 80 % дізнаються про неї з соцмереж. Саме завдяки цьому увага до проблеми зростає», – пояснює Анастасія.
Жінка вдосконалює акцію, обмірковує нові ідеї та періодично переписує сценарій. Також хоче зняти різдвяний ролик, щоб нагадати людям про війну.
«Брат казав, що все добре»
Двоюрідний брат Анастасії Владислав перебуває в полоні вже три роки. Йому зараз 23.
«Влад – дуже добрий і веселий. З дитинства займався гімнастикою, тайським боксом. Захищати Україну було його мрією! Він хрещений батько мого сина Матвія. Завжди казав, що спорт йому допоміг тим, що кулі відлітають від нього, бо м’язи пружні. Він вийшов із «Азовсталі» й потрапив у полон. У день теракту в Оленівці саме був його день народження. З того моменту ми не спілкувалися. Його перевели до Горлівки, і він писав листи мамі. Так ми дізнавалися, що він живий», – розповідає Анастасія.
«Нещодавно побратими розповіли, що бачили його. Влад сказав, що в нього все добре. Побратими повідомили, що він має поганий зір і поранення. Та він у полоні встиг прочитати 150 книжок і намагається триматися», – ділиться вона.
Анастасії випала можливість написати брату листа.
«Спочатку довго думали, що написати, адже цензура там жорстка. Зрештою, ми згадали наші спільні зустрічі та Матвія. Сподіваємося, що він отримав цей лист», – каже жінка.
