Ампутовані кінцівки, втрачений зір, а у найгірших випадках – загибель. Усе це – наслідки дії вибухонебезпечних предметів. Третій рік мешканці Сумщини страждають від ВНП з росії, а іноді й самостійно ризикують життям та здоров’ям.
В рамках проєкту «Безпечно з СП» журналісти The Sumy Post поговорили із сумським лікарем-інтерном Алексом Носеєром, який за два роки роботи у сумській обласній лікарні працював із сотнями пацієнтів із мінно-вибуховими травмами. Медик розповів про поширені травми, з якими надходять хворі, про необхідність надання домедичної допомоги та про важку та тривалу реабілітацію пацієнтів. Він також поділився декількома кейсами необережного поводження цивільних із ВНП, внаслідок яких люди отримували важкі травми.
З якими травмами найчистіше “швидка” привозить пацієнтів, які постраждали від вибухонебезпечних предметів?
Декілька разів на тиждень, а іноді й частіше, до обласної лікарні прибувають люди з мінно-вибуховими травмами. Ворожі обстріли Сумщини тривають, здебільшого мешканці прикордоння отримують осколкові поранення. Зараз майже немає кульових поранень. Також цивільні страждають від небезпечного поводження зі зброєю. Кількість постраждалих від вибухів зростає, триває мілітаризація суспільства.
Якщо говорити про класифікацію травм, то частіше це пошкодження нижніх, верхніх кінцівок; сліпі осколкові поранення м’яких тканин; інколи порожнин: черевної та грудної. Бувають випадки, коли осколок може залетіти в серце.
І така людина не має шансу вижити… А загалом від чого залежать шанси на виживання?
Виживання значно залежить від тривалості транспортування пораненого, а також від кількості, важкості отриманих травм та від правильного надання домедичної допомоги. Неправильно накладений турнікет може спричинити ампутацію кінцівки. Або, наприклад, буває, що замість давлючої пов’язки людині накладають турнікет. Якщо людині наклали правильно турнікет, зупинили кровотечу, то шанси вижити доволі високі. Найбільше поранених гинуть через втрату крові, близько 80%.
Чи повинен нині кожен мати при собі турнікет? Зокрема, мешканці прикордоння.
Так, у кожного повинно бути, як мінімум, пару турнікетів, а то і три. Був випадок, коли людині внаслідок вибуху відірвало дві ноги, він наклав собі турнікети, але один із них зламався, і якби у нього не було третього турнікета, він втратив би свідомість і просто стік кров’ю. Чоловіку вдалося врятувати життя завдяки тому, що мав достатню кількість турнікетів.
Мешканці прикордонних Білопілля, Краснопілля та інших населених пунктів постійно мають високий ризик мінно-вибухових поранень. Вони повинні мати доступ, як мінімум, до знань першої домедичної допомоги та розуміти, як накласти турнікет, чим допомогти людині при різних видах травм. Але варто пам’ятати, що перше правило – це безпека для себе. Якщо триває обстріл, є загроза, то ви не надаєте допомогу, ніколи не ризикуйте своїм життям!
Важко навчитися накладати турнікет?
Звичайна людина зможе накласти правильно турнікет, якщо потренується з закритими очима, це треба зробити разів 30. Навіть дитина зможе вам накласти турнікет, тільки якщо ви її навчите. Це складно, але можливо. Завантаживши додаток TacticMedAid можна дізнатися про дії, які треба надавати людині до прибуття медичної допомоги, також мешканцям прикордонного регіону не завадить відвідати спеціальні курси домедичної допомоги. Зараз цивільним треба бути свідомим, щоб знати, як зупинити кровотечу і врятувати життя.
Важлива новина: Мінно-пошукові собаки розміновують землі Охтирщини, де базувалася російська армія
Кейси
Мешканка Сумщини, яка погано бачить, прибирала у себе в квартирі. В одній із кімнат хтось залишив страйкбольні гранати, а вона випадково зачепила одну з них, після чого стався вибух. Жінка втратила око, два пальці на правій кінцівці та отримала рану на передпліччі. Рану відновили, а зір назад не повернути. Так невідповідальне зберігання, навіть, не бойової гранати призвело до травматизації людини.
Ще один випадок був вже з бойовою гранатою. Так сталося що людина під час сутички вирішила застосувати гранату, внаслідок чого у постраждалого – відкритий перелом, його привозять до нас. Ми оперуємо, встановлюємо залізяки, які ви бачите на військових – це зовнішні фіксації, апарати, які потрібні для того, щоб стабілізувати перелом та виключити кровотечі. Такі ситуації вкрай небезпечні, у цьому випадку постраждалому довелося тривалий час відновлюватися.
Три види реабілітації
Скільки часу може займати реабілітація?
Реабілітація буває різна, залежно від травми. Інколи це взагалі просто якісь звичайні речі, шкіра зажила і все, просто порухати кінцівкою або накласти сплінт на неї і вчасно його зняти, щоб не була контрактура. А буває, що на реабілітацію йдуть роки, бо треба робити повторні операції, перемонтувати стабілізаційні апарати.
А якщо це реабілітація після ампутації?
У випадку з ампутацією реабілітація ускладнюється тим, що людина потребує більшого об’єму допомоги. Є три етапи реабілітації. Перший – це післяопераційна, другий – психологічна, третій – це реабілітація в цивільному житті.
Реабілітація післяопераційна може бути вже на наступний день, наприклад, первинне протезування, зроблене вже в лікарні після заживлення ран і нормально сформованою куксою (ред. кукса – це те, що залишилося від кінцівки, якщо з нею все нормально, то протезування можливе). Комусь після ампутації треба змінити декілька протезів, наприклад. Один протез може коштувати 125-150 тисяч доларів, а їх треба декілька, бо кукса з часом змінюється. Також треба окремий протез для спорту, окремо для звичайного життя. І все це реабілітація.
Всі мінно-вибухові травми лікуються дуже довго. Там є первинна інфекція, бувають пошкодження нервів. Пацієнти також страждають на фантомні болі при ампутації, але їх можна лікувати, адже є новітні способи лікування, зокрема дзеркальна терапія. Все-все за сучасними стандартами.
Оперативні лікування теж проводяться з метою лікування посттравматичного, постампутаційного болю. Це все вона – реабілітація. Вона займає роки.
Травматологія – це одна з найбільш навантажених галузей медицини. Навантаження на медичну систему торік у нас було вище 140%. Інколи більше пацієнтів, ніж місць у лікарні. І це вже це стало звичним явищем.
Матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network
