Герой України з Рівненщини Анатолій Банацький побував у багатьох гарячих точках — взяв участь у штурмах на Херсонщині, взимку тримав оборону в Бахмуті та стримував росіян у Роботиному.
Захисник уже має кілька контузій, підірвався на ворожій міні та втратив частину стопи, повідомляє Українська правда.
Анатолій ніколи не був професійним військовим, його армійський досвід обмежувався строковою службою у внутрішніх військах на початку 90-х. Однак коли після вторгнення росіян 44-річному добровольцю у військкоматі сказали йти додому й чекати, він приходив знову й знову, нагадуючи про себе.
Одразу після навчального центру чоловік попросився у 128 ОГШБр, чудово розуміючи її специфіку, яку можна охарактеризувати висловом – вкрай небезпечна для здоров’я і життя. Восени 2022-го Анатолій як командир піхотного відділення взяв участь у визволенні Херсонщини.
Після Херсонщини бригаду відвели на коротке відновлення й зразу відправили на Бахмут. Починалася зима, яка того року була дуже лютою.
– Перша наша позиція – біля Яковлівки. Ми міняли інший підрозділ, а заїхати туди на техніці було неможливо через інтенсивний вогонь. І ми пішли пішки 7 кілометрів зі спорядженням – зброєю, провізією, кожен ніс на плечах по 40 кілограмів. Наша задача – закріпитися вздовж траси й не допустити, щоб росіяни перейшли її. Морози страшезні тоді вдарили. Нас двічі намагалися взяти в оточення, але ми відбилися.
Третій штурм допомогла відбити наша мінометна батарея. Її очолював Володимир Лободюк, молодий 22-річний старший лейтенант, він нас усіх тоді дуже виручив, добре знав свою роботу. А через кілька тижнів загинув у ближньому бою з «вагнерами».
За кілька днів штурмове відділення перекинули на іншу точку – в саму Яковлівку, в двоповерховий житловий будинок.
– Ми тримали одну сторону села, збоку стояв цвинтар, а напроти галявина, за якою росіяни. До них було 130 метрів, ми перегукувалися час від часу,
"підбадьорювали" один одного. У моєму відділенні жодного контрактника, всі мобілізовані, прості хлопці – майстри, водії, ремонтники. Наш кулеметник – колишній кок із туристичного лайнера, Гламур, дуже відчайдушний хлопець. Після його роботи росіяни кричали нам: "Етот ваш пулємьотчік, он што – вобще є**нутий???"
На початку лютого з Анатолієм зв’язався командир і наказав прибути на командно-спостережний пункт. Головний сержант тоді виконував бойове завдання в Роботиному й зміг вийти тільки вночі. Йому коротко повідомили про відрядження в Київ на церемонію вручення державних нагород.
– Я не знав, за чим саме їду, попередньо зі мною на цю тему ніхто не говорив, там вручали різні нагороди. І тільки в Києві в Маріїнському палаці підійшов працівник і сказав, що це Зірка Героя України. А далі почалася церемонія за участі Президента, Залужного, Буданова… Це було несподівано.
Думаю, що найвищу нагороду мені вручили за все, що я робив із початку війни, – завжди йшов на бойові, ніколи не давав задню. І не тільки я, а вся наша гірсько-штурмова рота, всі хлопці, котрі продовжують воювати, і котрі загинули. Це і їхня нагорода.
