Цього разу журналіст 0382.ua спробував відчути себе туристом, ледь не заблукав у Хмельницькому та перевірив кого таксисти возять дорожче: «хлопця зі Львова» чи «парня из Мариуполя».
У Хмельницькому все частіше лунають розмови про розвиток туризму та те, як спростувати думку багатьох українців, що в цьому місті маршрутки зупиняються лише на базарі та на вокзалі. Напрямок все ж обрали. Активісти разом із місцевою владою намагаються заманити гостей цікавими подіями та фестивалями, мовляв: «Не багаті архітектурними пам’ятками, то нехай тут щось постійно відбувається». І почало відбуватись. У травні Хмельницький офіційно відкрив туристичний сезон та провів одразу два фестивалі:«PodillyaJazzFest 2018» та «Rock&Buh 2018». У червні ж відбудеться молодіжний «MyFest»,а наприкінці літа слід чекати на дещо більший потік туристів, адже в Хмельницький переселилася багатьом відома «Respublica».
Саме через курс на подієвий туризм, ми і вирішили перевірити, як виглядає місто очима гостей, які тут вперше та як реагують хмельничани на розгубленого нічого незнаючого ̶о̶к̶р̶і̶м̶ ̶б̶а̶з̶а̶р̶у̶ туриста.
Розпочнемо з пошуків, де тут переночувати. Насправді, в Хмельницькому є хостел (так, в однині). Його знайшов всесвітньовідомий Booking, обираючи для мене ТОП-10 хостелів міста. «Сонце» в цьому рейтингу посідає перше місце…. ̶н̶у̶ ̶і̶ ̶о̶с̶т̶а̶н̶н̶є̶ ̶т̶е̶ж̶.
З готелями все значно простіше, сервіс запропонував близько 15 варіантів житла. Від 100 грн (хостел) і до 1150 за ніч. Знайти щось все-таки можна.
З житлом вирішили, тепер забуваю про 5 років проведених у Хмельницькому та йду на вокзал. На виході із залізничного перше, що бачу — це Богдана ̶(̶н̶е̶ ̶т̶о̶г̶о̶,̶ ̶щ̶о̶ ̶а̶в̶т̶о̶б̶у̶с̶а̶,̶ ̶а̶ ̶т̶о̶г̶о̶, ̶щ̶о̶ ̶Х̶м̶е̶л̶ь̶н̶и̶ц̶ь̶к̶о̶г̶о̶)̶ з таксистами, а вже за ними привокзальна площа з пішохідним фонтаном, який цього разу не працював.
Фонтан «мовчить», привокзальна площа в будні напівпуста, а це означає – чекайте на мене таксисти.
Майже в кожному місті є окрема каста людей, які чатують перед вокзалами, відчувають туриста за кілометр і на око визначають скільки з нього можна ̶з̶д̶е̶р̶т̶и̶ взяти за поїздку. Як в Хмельницькому? – Все просто. 1300 метрів по прямій від вокзалу до «Поділля» обійшлися 50(!) гривень, бонусом були поради їхати в Меджибіж та здивування, що я сьогодні тут дорогою зі Львова(саме львів’янином я представився) не заради концерту Винника. Н̶у̶ ̶з̶а̶ ̶5̶0̶ ̶г̶р̶н̶ ̶з̶а̶ ̶к̶і̶л̶о̶м̶е̶т̶р̶ ̶м̶о̶ж̶н̶а̶ ̶б̶у̶л̶о̶ ̶б̶ ̶щ̶е̶ ̶й̶ ̶п̶і̶с̶н̶ю̶ ̶й̶о̶г̶о̶ ̶з̶а̶с̶п̶і̶в̶а̶т̶и̶.̶ ̶
Спроба №2. Перевіряємо наскільки нас ̶н̶а̶д̶у̶л̶и̶ обдурили. Дзвінок в першу ж службу таксі, цей самий маршрут і «вуаля» — дізнаємося, що розповіді таксиста про концерт у Хмельницькому вартують приблизно 13 гривень за 3 хвилини. У службі попросили 37 грн за поїздку.
Більш бюджетний спосіб пересування у Хмельницькому – громадський транспорт. А якщо хочете відчути місто ногами, то потрібно йти пішки. ̶Щ̶о̶п̶р̶а̶в̶д̶а̶,̶ ̶є̶ ̶щ̶е̶ ̶к̶і̶л̶ь̶к̶а̶ ̶с̶п̶о̶с̶о̶б̶і̶в̶:̶ ̶б̶р̶а̶с̶о̶м̶,̶ ̶ ̶к̶р̶о̶л̶е̶м̶ ̶т̶а̶ ̶б̶а̶т̶е̶р̶ф̶л̶я̶є̶м̶,̶ ̶а̶л̶е̶ ̶ц̶е̶ ̶л̶и̶ш̶е̶ ̶п̶і̶д̶ ̶ч̶а̶с̶ ̶з̶л̶и̶в̶и̶ ̶і̶,̶ ̶п̶е̶р̶е̶в̶а̶ж̶н̶о̶,̶ ̶н̶а̶ ̶в̶у̶л̶и̶ц̶і̶ ̶З̶а̶р̶і̶ч̶а̶н̶с̶ь̶к̶і̶й̶.̶
Читайте також: Хмельницький залило дощем: Зарічанська знову пішла під воду. ФОТО. ВІДЕО
Щодо громадського транспорту, то місцеві без проблем та в подробицях розповіли, як доїхати в центр міста, на базар та взагалі будь-куди (всі дуже балакучі). Ба баільше, показали потрібну маршрутку ̶п̶о̶с̶а̶д̶и̶л̶и̶,̶ ̶п̶е̶р̶е̶х̶р̶е̶с̶т̶и̶л̶и̶,̶ і побажали успіхів. В деяких видах громадського транспорту, кожну зупинку оголошуює гучномовець, а там де ні — водії не відмовлялися підказати. Тому з цим особливих проблем не виникало.
Графік руху тролейбусів можна подивитися на ось таких табличках.
Для любителів походити. Знову, одразу ж прошу людей показати дорогу. З підказками від живих навігаторів вдалося дістатися з вокзалу до ЦУМ (ніхто не відмовився допомогти). Куди йти та де, що розташоване, окрім перехожих, дізнаватися у Хмельницькому нізвідки. Як туристу на день, дискомфорт принесла відсутність будь-яких корисних вказівників. Так, тут є стенди з історією міста, але прийти до кінотеатру Шевченка вони аж ніяк не допомогли.
Адже замість першого могло б бути щось схоже на друге. Друге фото: Черкаси.
«Туристы бывают разные…». В центрі міста спробували змінити тактику, та прослідкувати ̶ч̶и̶ ̶н̶е̶ ̶п̶о̶б̶’̶ю̶т̶ь̶ ̶м̶е̶н̶е̶ як відреагують на «Хмельницк» та «язык» і чи взагалі зміниться ставлення до російськомовного мешканця Маріуполя.
На російській спробував дізнатися, що ж є в цьому ̶Х̶м̶е̶л̶ь̶н̶и̶ц̶к̶е̶ ̶ Хмельницькому цікавого та вартого уваги туриста, при цьому в діалогах постійно вживав «Хмельницк», замість правильної назви міста. А вони (мешканці) залишилися все такі ж привітні, щоправда, в переважній більшості на запитання: «Что в этом городе посмотреть?». Була відповідь: «Да, вообщем, ничего. Езжайте в Каменец или Меджибож. Здесь, разве что на базар можно пойти, или в парк, или в сквер Шевченка».
«Добре, сквер Шевченка, так сквер Шевченка», — подумав мій внутрішній турист… З допомогою вказівок (від людей) дістаюся до імені Великого Кобзаря.
Ех… знову фонтан, ̶я̶к̶и̶й̶ ̶н̶е̶ ̶з̶м̶і̶г̶, і туалет, куди спускатися якось звсім не хочеться. Хоча поруч є дві біо-кабінки.
Хмельничанина у вишиванці пропустити було неможливво. Вмикаю «русский», «Хмельницк», та «Мариуполь». До цього 80% зі всіх, з ким довелось спілкуватися, хоч з труднощами, але намагалися мені теж відповісти російською. Тут відсоток збільшився. І чоловік, навіть, провів експрес-екскурсію: «что?, где? и как туда добраться?». Аж тут я дізнався, що у Хмельницькому є набережна та парк Чекмана, про що до цього всі мовчали.
Тиснемо руки, робимо селфі…
Далі, фінішний пункт експерименту знову привів на вокзал, до улюблених таксистів. Там вже з’ясувалося, що для «парня из Мариуполя» розцінки такі ж, як для «хлопця зі Львова» — 50 грн до Поділля (що цього разу мені розповідав би дорогою таксист, не було сенсу дізнаватися).
Коротко про головне — живий, здоровий, не побитий. Експеримент завершено, я знову починаю пригадувати назви вулиць та номери потрібних маршруток та тролейбусів, ̶а̶л̶е̶ ̶п̶р̶о̶ ̶в̶с̶я̶к̶ ̶в̶и̶п̶а̶д̶о̶к̶ ̶з̶ ̶р̶о̶б̶о̶т̶и̶ ̶д̶о̶д̶о̶м̶у̶ ̶п̶о̶ї̶д̶у̶ ̶н̶а̶ ̶т̶а̶к̶с̶і̶.̶
Насправді, по-доброму, «голодні» до туристів хмельничани ладні допомогти, чим можуть та підказати все, що знають, ̶а̶ ̶я̶к̶щ̶о̶ ̶н̶е̶ ̶з̶н̶а̶ю̶т̶ь̶,̶ ̶в̶с̶е̶ ̶о̶д̶н̶о̶ ̶п̶і̶д̶к̶а̶ж̶у̶т̶ь̶.̶ Поїсти пропонували піти лише у ресторани (і нічого, що я був в шортах кросівках, з рюкзаком та під кінець експерименту виглядав, як після доби дороги пішки, в горах, на колінах…). Є і горезвісна ложка дьогтю: якщо не запитувати дорогу та вимкнути навігатор, шансів дістатися до потрібного місця не так вже й багато, а заблукати — можна. На перехрестях часто доводиться, просто, розводити руками. Що ж залишається лише спостерігати, як далі розвиватиметься подієвий туризм у Хмельницькому і як відчуватимуть себе тут справжні гості з інших міст України та не тільки.
Пам’ятка потенційному туристу:
1.Не «Хмельницьк», а Хмельницький (як відомий Гетьман, а не як скорочують на квитках в Укрзалізниці). За це вас тут не поб’ють, але поважатимуть більше, якщо казатимите правильно.
2. «За русский язык здесь тоже не убивают и даже дорогу покажут без проблем. Не надо бояться.» Проте, якщо вмієте і бажаєте, говоріть українською. Навіть, якщо не дуже виходить.
3. Не шукайте вказівників на перехрестях, їх тут немає (поки).
4. Хостел – один, але є. Поки… (поки «один», чи поки «є» — побачимо)
5. Не вірте, що немає на що дивитися, але краще приїжджайте на конкретні події.
6. Поспілкуйтеся з хмельничанами, вам сподобається 
7. І останнє, на якій мові ви б не розмовляли, звідки б не приїхали — будьте ввічливі, привітні та культурні. У 90% випадків тут до вас ставитимуться так само.
