Сьогодні, 29 жовтня — день пам'яті Павла Глазового, улюбленого багатьма поколіннями відомого українського поета-гумориста і сатирика, лавреата премії імені Остапа Вишні, першого лавреата премії імені Петра Сагайдачного (1922-2004).
Він був справді народним, улюбленим, умів навіть в лаконічній мініатюрі передати смак народної душі. Гуморески Павла Глазового входили до репертуару народних артистів України Андрія Сови, Ніли Крюкової, Анатолія Литвинова і входять до репертуару Анатолія Паламаренка.
Українська Діаспора Світу, офіційна сторінка ФБ.
Його іскристий гумор і влучне слово часто мали характер народного анекдоту.
Поет є автором 13 книжок сатири і гумору, восьми книжок для дітей.
Притаманні йому любов до своєї землі, до свого народу, вболівання за українську мову, українське мистецтво донесені ним до людей в гумористичній формі іноді спонукали читачів і слухачів переосмислити своє буття.
Народився Павло Глазовий в селянській родинів с.Новоскелюватка (нині Миколаївщина), куди переїхали його батьки перед народженням сина, рятуючись від комнезамівців (комітету незаможних селян). Тато Павла — Прокіп був міцним господарем, його дружина була донькою священника. З приходом радянської влади все в родині було реквізовано. Нелюбов до радянської влади залишилася в Прокопа Глазового на все життя. 11-річним хлопчиком Павло Глазовий пережив Голодомор. У страшний час геноциду української нації помер його молодший брат.
Навчався Павло Глазовий у Новомосковській педагогічній школі Дніпропетровщини, мріяв бути учителем української мови. Працював рік учителем молодших класів. В армію в 1940 р. пішов добровольцем, адже тоді забирали із ВНЗ після першого курсу, тому він вирішив не переривати навчання, а вступити до інституту демобілізованому солдату було легше. З початком війни мав кваліфікацію авіаційного механіка, закінчивши школу сержантів-старшин, отримав звання сержанта. Павло Глазовий був учасником Другої світової війни, потрапив до блокадного Ленінгоаду.Повернувся додому з трьома бойовими орденами, які пороздавав сусідським дітлахам.
Після війни навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де потрапив під опіку Остапа Вишні, який переймався долею талановитого юнака і посприяв, щоб того перевели на навчання до Києва. Павло Глазовий закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту. Друкуватися почав ще з 1940 р., але писав не гуморески, а лірику.
У 1950-1961 рр. був заступником головного редактора журналу "Перець". За Глазового наклад "Перцю" зріс до 3,5 млн примірників. Деякий час Павло Глазовий працював на радіо редактором музично-гумористичної програми (після 1961 р.), а згодом заступником головного редактора журналу "Мистецтво", очоливши відділ "Новини кіноекрану".
Сатира Павла Глазового завжди була гострою і дошкульною. За радянських часів, коли критика суворо дозувалася владою, він почувався незатишно, пережив нелюбов радянської влади, яка була змушена миритися з його віршами, але мстилася йому тим, що книжки поета виходили дуже обмежено, а офіційних державних нагород він не мав. Свого часу Неонілі Крюковій на рік заборонили читати Глазового зі сцени.
Він створював сатиричні і гумористичні твори, усмішки, фейлетони, писав репризи для цирку, авторські діалоги для популярних тоді Штепселя і Тарапуньки.
Ті, хто добре знав Павла Глазового, говорили, що в житті він був безкомпромісним і гострим, як його твори, жив досить скромно, не мав ні машини, ні дачі. Найбільшим багатством були книги.
Тексти гуморесок Павла Глазового стали піснями.
Вже кілька десятиліть читачі різних поколінь читають гуморески Павла Глазового, знаходячи у його творчості щось своє.
ПРО БІДНОГО ЛЬОВУ
I ДЕРЖАВНУ МОВУ Павло Глазовий
Зустрілися на базарi
Дамочки знайомі.
– Як ваш Льова поживає?
– Сидить у дурдомi.
Він в Ізраїль перебрався
До перебудови,
А там бар'єр – бiда тобi,
Як не знаєш мови.
Вчився Льова так старанно,
Що не бачив свiту,
Але ідишу не вивчив,
Не знає івриту.
Як почина балакати,
Ні складу, нi ладу.
Там же книжки не спереду
Читають, а ззаду.
Потикався бiдний Льова
В рiзні установи,
Все закрито-перекрито,
Як не знаєш мови.
Скрiзь дивилися на Льову,
Як на психопата,
Тому й зробив бiдний Льова
З фанери плаката.
Накарлякав: "До такого
Життя ми не звичні.
Ми – євреї особливі,
Російськоязичні.
Вимагаєм від кнесета
Створить нам умови,
Запровадить в Ізраїлі
Дві державні мови!”
Гукав Льова пiд кнесетом,
Роззявивши рота,
А на нього всі дивились,
Як на ідіота.
Мало йому не побили
На лобi плаката.
Тепер в Льови у дурдомі –
Окрема палата.
Щоб знав, дурень, що Ізраїль –
Розумна держава.
Нав'язувать чужу мову
Там не мають права.
