До початку великої війни у колишньої виховательки Ольги Памірської була власна пасіка майже на вісімдесят вуликів у Волноваському районі Донеччини.
Вона захопилась бджолярством за прикладом родичів. А прабабуся пані Ольги займалась виробництвом меду ще до Другої світової…
Ольга Памірська почала займатись бджолярством у 2014 році, коли частина Донеччини була окупована Росією під виглядом званої «ДНР». Не зовсім слушний час для початку нової справи, але жінка вірила в успіх. На той час вона відпрацювала двадцять п’ять років та вийшла на пенсію. Треба було щось робити, бо активна Ольга не могла сидіти на лавочці та пліткувати з сусідами. Спочатку придбала три бджолині сім’ї, а далі потроху діло пішло.
Своїм наставником Ольга Памірська вважає пана Миколу Мегельбей, у якого було сорок бджолиних сімей. Спостерігала, як він піклується про своїх бджіл, розпитувала. Досвідчені сільські бджолярі взяли її до свого товариства. Мед з соняшнику здавала на гурт, бо його було багато і місцеві неохоче купляли. А ось травневий дуже цінувався серед споживачів. Тим паче, що пані Ольга кожної весни вивозила пасіку до лісу. Лісовий мед дуже відрізняється від степового за смаковими якостями.
«На початку повномасштабного в мене було вже сімдесят шість сімей. Тобто з кожним роком пасіка зростала приблизно на вісім-десять вуликів. Хотіла розширитись до ста сімей, замовила сучасні вулики. Перерахувала гроші як раз 23 лютого, а наступного дня почалась війна. Гроші мені так і не повернули. Спочатку я не планувала виїжджати, думала, що ворог не дійде до нас. Але син краще знав ситуацію, радив евакуюватись та вивозити бджіл», – каже Ольга Памірська.
До Времівки Волноваського району, де мешкала жінка, росіяни підійшли наприкінці квітня. До того, протягом місяця село поливали вогнем. Коли ворог зайшов до сусіднього Нескучного, до якого пів години велосипедом, пані Ольга вирішила таки їхати. Бджіл довелось залишити, бо евакуація пасіки це справа не одного дня. Окрім вуликів у бджолярки ще багато суміжного приладдя. До того ж, дерев’яні будиночки для бджіл дуже важкі, тут потрібна допомога.
«З бджолами працювала до останнього. Міни лягають на сусідні городи, а я біля вуликів. Чоловік поруч моркву саджає та пригинається. Я кажу, та вони далеко летять, не бійся. Отака я була безтурботна, не було ані остраху, ані розуміння. Одного разу не спали всю ніч, так гримало. Тоді я знайшла точку, де брав мобільний зв’язок та подзвонила донці. Вона радила скоріше їхати до неї у Запоріжжя. Ми швидко покидали речі в машину та виїхали через Красну гірку. Всі інші шляхи вже були відрізані фронтом», – розповідає бджолярка.
Завдяки ЗСУ лінія фронту зупинилась на околиці Времівки. Тож пані Ольга вирішила їхати рятувати своїх бджіл. Бджоли вціліли, хоча вулики були побиті уламками від снарядів. Довелось затикати дірки поролоном. Вже починався липень, деякі сім’ї пороїлись та вилетіли. Пані Ольга ризикнула – заїхала у свою хату, щоб поступово підготувати вулики до евакуації.
«Приїхав син з товаришем на «бусику» з причепом. Бджіл вантажили до причепа у два яруси. Щоб перевезти пасіку, ми зробили три ходки. Загалом вдалось забрати трохи понад сорок вуликів. В них збереглись тридцять п’ять бджолиних сімей», – пригадує Ольга Памірська.
Всю пасіку вона врятувати не змогла, знову почався обстріл села. Росіяни стояли майже впритул до хати. До найближчої вогневої точки відстань менше кілометра. Пані Ольга виїхала на Дніпропетровщину. Зараз вона мешкає в селі Григорівка. Через рік після переїзду жінка відновила свою пасіку на рівні довоєнного обсягу. Облаштуватись на новому місці допомог Микола Мегельбей. А бджоляр Павло Легкий вивів та подарував чотирнадцять маток для створення міцних сімей. Ще стільки ж пані Ольга купила та виростила самостійно, щоб повністю оновити та посилити пасіку.
«Поки мене не було вдома, більшість сімей пороїлись і ослабли. В кожному вулику залишалось дві-три рамки з бджолами. Я перевезла пасіку в середині літа, коли місцеві пасічники вже давно відкрили сезон. Соняшник квітнув повним ходом. Мої бджілки встигли наносити меду собі на зиму, ще й мені шістсот кілограмів залишилось. Я продала залишки меду, а кошти пішли на розвиток пасіки та на життя», – розповідає пані Ольга.
Пройшов ще один рік війни. Життя на новому місті начебто налагодилось. Але цього літа була страшенна посуха, тому взятку майже не було. Хоча з весни бджолярка збільшила кількість сімей. Проте, лише половина з них були міцні, а інші – це відводки, які не встигли розвинутись через поганий взяток. Все ж таки бджоли наносили собі на зиму меду та не забули віддячити. дбайливій хазяйці. Пані Ольга сподівається, що бджоли перезимують нормально та наступного літа вона буде із медом.
«Наступного року планую спробувати вивести маток самостійно. Для цього обиратиму найсильніші сім’ї, які стовідсотково дадуть гарні показники. Мені цікаво, щоб матка добре підіймала сім’ю, яка у майбутньому буде давати мед», – наголошує Ольга Памірська.
