«Найтяжче – говорити з рідними». Розповідаємо, як працює відділ поліції на Кіровоградщині, що розслідує тяжкі злочини

"Найтяжче – говорити з рідними". Розповідаємо, як працює відділ поліції на Кіровоградщині, що розслідує тяжкі злочини

Російська агресія внесла корективи у роботу слідчого управління Нацполіції Кіровоградщини. Нині левова частка зайнятості поліцейських – розслідування справ, пов’язаних з війною. Зокрема, щодо пошуку та ідентифікації військових. Поки не будуть розплутані всі історії, каже слідчий Тарас Тарасенко, відпочинок не на часі. Адже рідні захисників мають знати правду про їхні долі. Про особливості роботи відділу та українців, які до останнього не втрачають віри, читайте у матеріалі Точки доступу.

Резонансні злочини і справи, пов'язані з війною 

37-річний Тарас Тарасенко працює у слідчих органах з 2008 року. Нині він – заступник начальника слідчого управління ГУ Нацполіції Кіровоградщини. Це відділ, який розслідує тяжкі злочини, скоєні на території області. А саме: вбивства, зґвалтування, нанесення тяжких тілесних ушкоджень. Через російську агресію, розповідає слідчий, додалися й справи, пов’язані з війною. У зв’язку з цим базі Головного управління створили робочу групу, яка займається розшуком безвісно зниклих та ідентифікацією полеглих.

"Найтяжче – говорити з рідними". Розповідаємо, як працює відділ поліції на Кіровоградщині, що розслідує тяжкі злочини

Ми займаємося розслідуванням кримінальних проваджень за фактом безвісного зникнення громадян за особливих обставин. А також проведенням експертиз щодо невпізнаних тіл військовослужбовців, які доставляють в порядку репатріації, – пояснює Тарас Тарасенко.  

Ця робота, зізнається він, виснажлива психологічно.

Важко бачити загиблих військових. Але, я хочу сказати, що настільки в мене молодці слідчі. Вони працюють і роблять свою роботу. Зараз одна з працівниць – слідча по справах щодо ідентифікації невпізнаних тіл. Інші слідчі допомагають, оглядають тіла, проводять впізнання з рідними. Це і відбір ДНК, поміщення його в базу тощо.

"Найтяжче – говорити з рідними". Розповідаємо, як працює відділ поліції на Кіровоградщині, що розслідує тяжкі злочини

Слідчий розповідає, що рідні захисників спочатку приходять до військових у ТЦК, а потім – в поліцію.

Ми – ніби місток. Ми допомагаємо, роз’яснюємо, які ще організації в Україні допомагають в розшуку, хто займається звільненням полонених. Ми комунікуємо, людям доводимо інформацію. Також постійно на зв’язку з Червоним Хрестом, Координаційним штабом, ТЦК. Звертаються з різними питаннями, тож пояснюємо, як написати той чи інший запит, переадресовуємо за потреби до інших установ.

Для рідних найтяжче – жити в невідомості 

Нині справ, пов’язаних з війною, – понад 80 відсотків. В кабінеті слідчого гори матеріалів для вивчення. Але рутина чоловіка не лякає. Найтяжче, каже, спілкуватися з родинами військових. А для них – жити в невідомості. Тож правоохоронці мають виконати роботу максимально швидко.

Коли відбуваються активні наступальні дії, люди можуть потрапити в полон, загинути, перебувати на лікуванні, але здебільшого ми швидше встановлюємо таких осіб. Стосовно безвісти зниклих, то дуже важливо розуміти, що з рідними їм людьми. І чим швидше ми свою роботу зробимо, я сподіваюся, тим швидше вони знайдуть внутрішній спокій.

"Найтяжче – говорити з рідними". Розповідаємо, як працює відділ поліції на Кіровоградщині, що розслідує тяжкі злочини

В середньому робочий день слідчого – 11 годин, але на фронті військовим значно тяжче, – додає Тарас Тарасенко. Тож ніхто з колективу на складнощі не скаржиться.

Дружина Тараса Ілона також працює в поліції. Вона очолює відділ кримінального аналізу. Тож особливості роботи чоловіка добре розуміє. Пара разом ще з юності.

"Найтяжче – говорити з рідними". Розповідаємо, як працює відділ поліції на Кіровоградщині, що розслідує тяжкі злочини

Я вступала до академії на перший курс, а Тарас уже, мабуть, на третій переходив. Так з інституту склалося наше життя. Родина – це, насамперед, підтримка одне одного, якщо хтось не може, то інший повинен подати руку допомоги. Це не лише в побуті, а й у роботі.

Жінка додає, що коли народилася Софійка, тато першим її годував і першим міняв підгузок. Він для родини – підтримка і сильне плече.

А от донька, розповідає чоловік, просить частіше приділяти їй увагу.

Вона питала якось, чи не можу я не піти на роботу, хай би мені й не заплатили за цей день. Пояснюю, що я так не можу вчинити, бо це дуже відповідальна робота. Вона, в принципі, розуміє, де і як ми працюємо, але в се одно дитині хочеться максимальної присутності батьків у її житті.

Тарас згадує, як на початку повномасштабної війни через роботу фактично не був вдома місяць.

Зараз, як і тоді, нам допомагають дідусі й бабусі, але дитині спокійніше, коли батьки поруч. От в мене дівчинка, їй 12 років, вона лякається, коли чує вибухи, але, коли ми поруч – ми поговорили, пішли в безпечне місце і це сприймається легше. Коли нас не було поруч, ситуація доходила до істерики.

Українці до останнього не втрачають віри

Попри часи й обставини, каже слідчий, українці незламні. До останнього рідні героїв віри не втрачають. Слідчий зазначає, що від початку проговорюють з рідними, що відповідати на питання дитини, у якої братимуть аналіз ДНК. Частіше за все пояснюють це необхідністю здати аналізи, щоби перевірити стан здоров’я. Але буває й таке, що діти самі здогадуються і по-дорослому мудро та виважено реагують на ситуацію.

Від виснажливої морально роботи Тарас відпочиває у сімейному колі. Вони з дружиною кажуть, що трагедії, які принесла в країну війна, змінили життєві пріоритети. Нині насамперед – приділяти увагу одне одному і дарувати тепло. Жоден день життя родина не відкладає на завтра, а щонеділі у них "день сім’ї".

Новини України