Щороку 3 грудня разом зі світовою спільнотою Україна відзначає день людей з інвалідністю. Він покликаний привернути увагу до проблем цих людей, захисту їхніх прав, гідності й добробуту. Це нагадування про обов’язок виявляти турботу й милосердя до найбільш незахищеної частини суспільства — людей з інвалідністю. Сьогодні розповідаємо історію доньки військового з Кропивницького Вікторії Булат. Вона втратила зір у два роки. Про що мріє дівчинка та чи пристосоване місто для незрячих – у матеріалі журналістки Точки доступу Лілії Кочерги.
Світ заграв новими барвами
Вікторію зустрічаємо біля книжкової полиці. Відтоді, як вона навчилася читати, бібліотека – її улюблене місце.
Вікторія Булат
Я швидко навчилась читати і дуже швидко читаю, але, коли хвилююся, то мені буває складно, – розповідає дівчинка.
Вікторії 14. Раніше вона сприймала дійсність з аудіокниг та розповідей рідних. Шрифт Брайля освоїла лише два роки тому. З тих пір світ заграв новими барвами.
Я дуже люблю літературу і я вибирала собі книги – історичні, люблю повісті, казки, багато люблю книг і багато вже прочитала. Мені найбільше сподобалися "Чудове чудовисько і погане поганисько", "Кажан Жан" і "Ватага веселих волоцюг".
Навчання б почали раніше, та лікували пухлину зорових нервів, – розповідає мати дівчинки Аліна. Через цю хворобу донька й втратила зір.
Аліна Булат
Особливо остання хіміотерапія нам дуже важко далася, дитину, можна сказати, ми з того світу діставали. І треба було дуже довго нам після цього реабілітуватися. Вікуся, на жаль, ще й стала погано ходити після цього. Потім хімія повпливала на те, що в неї пішов трішки некроз по тілу, пересадку шкіри їй робили.
Чи пристосований Кропивницький для незрячих
Тато дівчинки Богдан Булат боронить країну. За час служби отримав п’ять поранень. Поки був на лікуванні, привозив Віку в читацький зал. Користуючись нагодою, бере додому стоси книг.
Богдан Булат
Служу з початку повномасштабної війни, з перших днів, можна так сказати. Війна почалася 24-го лютого, я служу з 27-го. Починав свій шлях на Сході, спочатку 133-й окремий батальйон розвідки, потім була 93-тя "Холодний яр". Зараз наша ТРО 121-а.
Кожен вихід із дому – свято для дитини, – каже Аліна Булат. Але інфраструктура Кропивницького непристосована для незрячих людей. Сама дівчинка не може пересуватися містом. Аліна порівнює доступність Харкова і Кропивницького й каже, що це порівняння – не на нашу користь. Батькам доводиться постійно залучати до виховання Віки бабусю. Адже тато – боронить країну, а мама мусить приділяти час і молодшій доньці.
Ми були в Харкові ще до повномасштабної війни. Там в них більше можливостей для таких людей – і тротуари зроблені, і більше по Брайлю можна прочитати на будівлях, на дверях, у нас такого, на жаль, дуже-дуже мало. Якщо самому ходити, то це практично нереально, треба допомога – перехожих, рідних.
Навчити самостійності
Тифлопедагог Оксана Панченко переїхала у Кропивницький з Івано-Франківська – вийшла заміж за тутешнього чоловіка. Вона допомагає дівчинці зі шкільними предметами. Це перша її вихованка. Разом вчать мову, математику, читають. А ще – допомагає орієнтуватися у просторі та побуті попри будь-які перешкоди. Розповідає, що було складно, зокрема, через дорослий вік Вікторії – чим раніше почати, тим легше даються знання та навички дитині.
Оксана Панченко
Вікторії було дуже важко, бо вона боялася всього. Я пам’ятаю, як вона казала: "Я не буду ходити сама, мені страшно, я зараз сяду на підлогу!" Але вона це переборола й зараз самостійно може ходити по коридору з палицею. Я хотіла б в першу чергу її навчити адаптуватися в соціумі, все інше вона собі зможе прочитати сама.
Оксана і сама незряча, тож розуміє дівчинку як ніхто.
Треба, по-перше, починати з різних громадських місць, щоб таблички були шрифтом Брайля, або хоча б такі моменти, коли ти підходиш, якийсь к’юар код відскануєш і тобі озвучать, що це є. Оці тактильні плитки теж – куди вони ведуть? І так само, якщо це кафе, ресторан там, щоб було меню шрифтом Брайля.
Водночас, говорить Оксана, у Кропивницькому озвучують маршрут у тролейбусах, а на пішохідних переходах – коли дозволений перехід.
Унікальний фонд бібліотеки
Вікторія – одна з небагатьох незрячих читачів, – кажуть в обласній книгозбірні. Але припускають – через війну їх буде більше. Фонд бібліотеки для незрячих людей налічує майже сотню примірників. Віка перечитала більшість. Є книги з малюнками, які може "зчитати" незрячий. Є література й для тифлопедагогів.
Олена Прокопчук
Віка стала нашою читачкою з січня – не так давно. Вона особисто до нас приходить, на жаль, теж не так часто, як нам хотілося б – тому що проблеми з пересуванням по місту. Цей фонд бібліотеки унікальний, він налічує майже сто примірників книг шрифтом Брайля. Віка перечитала, мабуть, більшість з того, що в нас є, – розповідає завідувачка відділу абонементу обласної бібліотеки ім. Дмитра Чижевського Олена Прокопчук.
Вікторія вже визначилася з майбутнім фахом – стане педіатром. Хоче допомагати хворим дітям. Каже, бачила таких чимало, поки лікувалася, тож дуже їм співчуває. А найбільша мрія, ділиться, – знову побачити світ.
Цей матеріал створено за підтримки гранту Фундації польсько-німецької співпраці.
