Напевно, кожен харків’янин хоч раз чув про Курязьку виховну колонію, де відбувають покарання малолітні злочинці. Цікаво, що раніше Куряжем називали річку, що впадає в Уди. Пізніше у другій половині 17 століття тут заклали монастир. Сайт «MyKharkov.info» розповідає, як колишній храм став тюрмою.
Як Донець-Захаржевський збудував монастир у мальовничому місці
Курязький монастир збудували на місці пасіки поміщика Олексія Курязького, який продав її іншому поміщику, Белашу Тенетевському за 150 грошей. Він, у свою чергу, віддав ділянку полковнику Донцю-Захаржевському під обитель за 200 злотих. Спочатку храм існував на пожертвування, які робили полковник і його наступники.
На відкриття монастиря дала добро світська влада, благословила цю справу влада духовна. Засновники Курязької обителі збудували тут два дерев’яні храми: головний храм на честь Преображення Господнього та храм на честь великомученика Георгія Побідоносця. 1709 року храм став кам’яним.
16 жовтня 1843 року ухвалили рішення проводити хресну ходу для перенесення ікони Озерянської Божої Матері з Курязького монастиря до Харківського Покровського кафедрального собору. Хресні ходи мали проходити 30 вересня (з Куряжу до Харкова) та 22 квітня (з Харкова до Куряжу) за старим стилем. Така традиція існувала до 1918 року.
З монастиря – до колонії
114 років тому припинив своє існування Курязький монастир. Щороку 25 червня біля Курязьких колодязів збираються люди, щоб набрати води, адже цього дня на місці колишньої монастирської церкви Святого Онуфрія проходить молебень з нагоди свята та водосвяття. Подейкують, що письменник Квітка-Основ’яненко у дитинстві промивав курячою водою очі та покращив зір, тому з того часу ця вода вважається цілющою.
Варто зазначити, що у дні Громадянської війни Курязький монастир був ще чинним. За словами місцевих жителів, червоноармійці відпочивали у монастирських келіях. Ченці розважали їх грою на грамофоні. Вже до 1924 року монастир було скасовано. З цього моменту в колишній обителі було створено дитячий реформаторіум.
Серед вихованців були діти з невеликих дитячих будинків Харкова, головним чином сироти, а також біженці із західних областей колишньої царської Росії, які рятувалися від неврожаю, розрухи, хвороб. Вони були розподілені за 25 загонами. Кожен загін мав свою спальню, своє місце у їдальні, своє господарство.
15 червня 1926 року з-під Полтави до Куряжа переїхала дитяча колонія імені О. М. Горького на чолі з її керівником – знаменитим педагогом Антоном Макаренком. У Куряжі він працював до липня 1928 і створив тут «школу-господарство». Про свій досвід роботи у перевихованні молодої людини Макаренко описав у книзі «Педагогічна поема». За часів Другої світової війни Курязька колонія була евакуйована до Томська, але після звільнення Харкова сформувалася заново як закрита установа.
Курязький монастир зараз
У 1988 році Постановою Президії Верховної Ради Української РСР Курязької виховно-трудової колонії було надано ім’я видатного педагога та письменника Антона Семеновича Макаренка.
13 березня того ж року до 100-річчя від дня народження відкрили музей на його честь. З 2017 року колонія фактично не приймає неповнолітніх засуджених. На території колонії, розташованої на земельній ділянці площею 14 га, знаходяться виробничі та навчальні приміщення, які наразі повністю не використовуються.
