Марк Елліс, експерт з міжнародного кримінального права та виконавчий директор Міжнародної асоціації юристів, під час інтервʼю Суспільному. Cуспільне/Олександр Сова
2 вересня очільник Кремля Володимир Путін відвідав Монголію. Це — перша країна-учасниця Міжнародного кримінального суду, куди він вирушив після виданого на нього ордеру на арешт. Монголія відмовилася арештовувати Путіна. Чи коректно вважати у такі моменти, що міжнародне право — геть безсиле? Про це Суспільне запитало юриста Марка Елліса.
Він — експерт з міжнародного кримінального права та виконавчий директор Міжнародної асоціації юристів. Свого часу був юридичним радником трибуналів щодо колишньої Югославії та Руанди. Ми поговорили з Еллісом про те, як просувається процес притягнення до відповідальності тих, хто скоював в Україні воєнні злочини, чи побачимо ми колись Путіна на лаві підсудних, і чого можемо навчитися з попередніх післявоєнних трибуналів.
Вересень в Україні почався з масованих російських атак. Візьмімо нещодавній удар по Полтавському інституту зв’язку, де загинуло понад 50 людей. Як трактує такі епізоди міжнародне право?
Коли цивільна ціль також може бути й військовою, все має визначатися принципами розрізнення та пропорційності. Йдеться про перевагу від влучання для досягнення військових цілей проти смертей цивільних. Якщо удар виглядає в цьому сенсі непропорційним, ви не можете для нього обирати цю ціль. Упродовж війни Росія порушує цей принцип. Це воєнний злочин.
В нашому з вами інтерв’ю два роки тому ми говорили, що правосуддя у випадку України та міжнародне правосуддя загалом — це гра у довгу. Але часом складно збагнути, чому воно настільки повільне.
Міжнародне правосуддя — це й справді гра в довгу. Воно вимагає від всіх учасників політичної волі врешті доставити до Гааги тих, кому висунули звинувачення. Україна в цьому сенсі робить важливу роботу. У вас є національні суди, є МКС, є універсальна юрисдикція, і ми сподіваємося на створення спеціального трибуналу. Отже, це міцна мозаїка механізму притягнення до відповідальності. Зрештою він принесе справедливість.
Чи можемо сказати, що протягом років повномасштабного вторгнення змінювалася певна логіка злочинів росіян?
Путін керується послідовною, хоча й викривленою логікою зосередження на цивільних цілях. Тому що не думає про міжнародні моральні стандарти. Припускаю, його точка зору така: якщо ми зможемо завдати достатньо шкоди цивільним, якщо зможемо ускладнити життя українцям, вони визнають захоплення територій Росією.
Збочена логіка Путіна полягає в тому, що "так, часом ми вбиваємо цивільних, нам доводиться це робити, щоб виграти війну".
Марк Елліс, експерт з міжнародного кримінального права та виконавчий директор Міжнародної асоціації юристів, під час інтервʼю Суспільному. Cуспільне/Олександр Сова
Поговорімо про цю мозаїку інструментів, які зараз використовує Україна, щоб притягнути росіян до відповідальності. Кілька тижнів тому Україна ратифікувала Римський статут МКС. Що цей крок змінює у процесі здобуття справедливості?
Україна тепер буде країною-учасницею ширшої концепції міжнародного правосуддя, матиме місце за столом переговорів, зможе сприяти більшій підтримці МКС. І найголовніше — це свідчить про прихильність України міжнародним принципам.
Україна ухвалила статут з уточненням, що протягом семи років після ратифікації відмовляється переслідувати українських військових за ймовірні воєнні злочини. Я не впевнений, що ви змогли б провести ратифікацію через Раду, якби не пішли на такі поступки. Підозрюю, військові були стурбовані цим моментом і цілком розумію їх.
Чи це не сприймається як подвійні стандарти — адже Україна хоче, щоб кожен механізм використовувався для переслідування російських злочинців, але водночас час захищає своїх військових.
Є певні організації, які кажуть, що це — подвійні стандарти. Але гадаю, вони не бачать реальності. Україна не єдина країна, яка так зробила. Раніше так вчиняли Франція, Колумбія. Не думаю, що Україна навмисно ухилятиметься від порушення справ проти власних військових, якщо будуть докази їхніх воєнних злочинів.
