— Мене 2-річну витягнули з-під мертвої мами, — полька на Рівненщині пережила Волинську трагедію

- Мене 2-річну витягнули з-під мертвої мами, - полька на Рівненщині пережила Волинську трагедію

Український інститут національної памʼяті отримав звернення від польської громадянки Кароліни Романовської щодо можливості проведення пошуку та ексгумації останків членів її родини, яких убили 12 травня 1943 року. Ці пошукові роботи в селі Угли, що в Сарненському районі, заплановано на 2025 рік.

…Стара груша, що самотньо стоїть посеред пустки, можливо, ще пам’ятає, що до 12 травня 1943 року тут були фруктові сади, будинки, в яких мешкали польські й польсько-українські родини. Неподалік грушки стояла хата Марії Наливайко, з роду Абрамовичів і Залізків. Її мама Надія була українкою, тато Альбін — поляком. Тоді, у травні 1943 року, Марії Наливайко було 2 роки і 3 місяці. Вона дивом вижила…

— Прийшли і били поляків з Углів, палили хати, стріляли. Люди втікали. Моя мама забрала мене, ще була тітка — мамина сестра — і батькова двоюрідна сестра. Вони мене взяли і бігли в болото. Але і туди прийшли шукати людей і повбивали. Коли почали бити, мій дід втік у ліс. Маму розстріляли в голову, а я спала під нею. Поранена тітка, батькова сестра, вона була полячкою, поворушилася і заговорила, я теж вже говорила. І вона витягла мене з-під мами. Коли все стихло, дід почав нас шукати, — розповіла Марія Наливайко те, що чула роками від рідних, які стали очевидцями Волинських подій 1943 року.

Про те, хто саме наскочив на село, щоб вбити поляків і її рідних, Марія Наливайко чула різні версії — від діда, вуйка, тітки, селян з Углів, від родичів, які втекли у Польщу. Говорили їй, що то могли бути «бандерівці», енкаведисти, які у час спецоперацій перевдягалися у форму УПА, банди, які грабували людей задля наживи, радянські партизани.

З розповідей своїх тіток, які народились в Углах і яким теж вдалося дивом вижити, про цей трагічний день знає і полячка Кароліна Романовська, яка й звернулася з проханням про ексгумацію:

- Мене 2-річну витягнули з-під мертвої мами, - полька на Рівненщині пережила Волинську трагедію

— Мої дід і прадід, який був старостою села, жили неподалік тої грушки. Хата була велика, бо там розташовувалася школа. Туди приїздив ксьондз на богослужіння. До прадіда приходили українці і казали йому втікати, бо буде напад. Він не хотів, бо знав, що українці і поляки живуть у злагоді. 18 осіб з моєї родини вбиті в селі Угли. Більшість прізвищ мені відома. Моя тітка Валя вже не живе, а тоді вона мала 21 рік, і мій вуйко Петро був поранений під час того нападу УПА на село Угли. Моя тітка була з польсько-української родини. Після цього вони втекли у Польщу.

Мій прадід Александр Мосейчук поховав як поляків, так і українців. Він говорив, що братська могила була між чотирма дубами, за капличкою. Ще живе моя тітка, яка там народилась місяць після цих подій. Її мама була на 8-му місяці вагітності у день нападу і чудом вижила. А її родина майже вся була вбита. По будинках через тиждень після нападу вже не було сліду, що там жили поляки. Про це моя тітка дізналась від мешканців, з якими вона товаришувала. А могилу зрівняли.

Із чотирьох дубів на місці поховання залишилось три. Там поляки встановили хрест із написом: «Пам’яті поляків, давніх мешканців с. Угли». Родина Марії Наливайко поряд поставила меморіальну плиту з викарбуваним 51 іменем поляків і українців, яких булу вбито 12 травня 1943 року. Інститут Національної пам’яті Польщі говорить про кількість жертв в Углах — від 60 до 104 убитих. Є сподівання, що запланована ексгумація дозволить встановити точніші цифри.

Нині у селі Угли немає нікого, хто був би свідком трагічних подій весни 1943 року, а саме 12 травня. Селяни знають лише якісь фрагменти з розповідей своїх батьків чи дідусів і бабусь. І не все, що кажуть, збігається. Є чимало розбіжностей і домислів.

Більшість із тих, хто живе у селі зараз, були переселені сюди вже після нападу в 1943 році.

Харитя Клевак народилась у 1936 році в селі Кричильськ, недалеко від Углів. Про те, що відбувалося по селах у 1943 році тодішнього Волинському повіту, що був під німецькою окупацією, пам’ятає. У той час їй було 7 років.

— Як починали стріляти, то мама казала всім падати на землю і не підіймати голови. Багато шкоди було зроблено. Коли я вийшла заміж, то перебралась в Угли. Люди знали, де була польська земля, боялися, що прийдуть поляки. Село було спалене, будинків не було, лишились печі, і ми їх розбирали для себе. Затоптані були могилки, не загороджені, — пригадує Харитя Клевак.

Світлана Заєць розповіла Радіо Свобода, що її тато почав будувати будинок в Углах у середині 60-х років минулого століття. Він теж переїхав сюди. Будинок розташований навпроти місця масового поховання жертв Волинської трагедії. Всі, хто приїжджає в Угли вшанувати пам’ять убитих, спілкуються зі Світланою Заєць. Але вона теж знає про ті події тільки з розповідей інших людей.

Дерев’яний хрест уже був у 1966 році, як ми поставили хату. І на ньому польською напис. На цьому місці, де поховали жертв вбивства, був німецький цвинтар. Були хрести, вже нема. У кінці села в лісі ще була плита з прізвищами. Але нема її, час зруйнував… Старші люди казали, що українці попереджали поляків, що буде «різанина», і про це говорили ті поляки, які вижили, які приїжджали сюди в село. Заможні поляки тоді втекли, а бідні залишились, — каже Світлана Заєць.

На своєму подвір’ї Світлана Заєць в землі знайшла чорнильницю з часів Польщі. Її мама в полі викопала фрагмент статуетки. На місці, де проживали рідні Кароліни Романовської, знайшли шматок кадильниці. Всі ці речі Світлана Заєць передала Кароліні Романовській.

Серед місцевих є свої «чорні археологи», які мають старі мапи і займаються пошуками чогось цінного. То стару праску знайдуть, то польські злоті…

В Углах селяни не вельми розуміють, для чого турбувати людські останки, але кажуть, це питання не до них. Якщо вирішує влада, то нехай шукають і ховають людей, напишуть прізвища і нехай поляки приїжджають вшановувати рідних, а ще б, мовляв, дорогу зробили в село, то було б добре. Такі думки можна почути у розмовах з місцевими жителями.

Водночас Кароліна Романовська зауважила Радіо Свобода, що хоче «закрити болючий етап для її родини» і лише поховати рідних:

— Цей біль маємо пережити разом, і це нас поєднає. Не можемо більше допустити такого, щоб нас ділило. Я розумію, що Україна у стані війни. І потрібно всім говорити, що росіяни грають на цій темі. Є маса інформації, російських ботів, які оплачуються Москвою. Вони весь час цю тему використають проти єднання українців і поляків.

Про село Угли Сарненського району одним коротким реченням згадано в «Літописі УПА», це спогад учасника похідної групи ОУН на Рівненщині, упівця Василя Левковича на псевдо «Вороний», — розповідає Радіо Свобода. Він був командиром УПА «Буг», який протягом 1943 року діяв у складі групи УПА «Заграва» на Волині та Поліссі. Василь Левкович для легалізації вступив у народну міліцію в Дубно. Після її розформування, виконуючи завдання ОУН, перебував у «Шуцманшафті» (відділ, що виконував функції поліції під керівництвом німецької жандармерії), про це інформує Український інститут національної пам’яті.

У березні 1943 року він, згідно з наказом ОУН, прийшов в УПА. Тоді почалась відкрита боротьба з німецькими окупантами.

Ось що пише Василь Левкович: «Доволі складне питання було тоді з поляками. Під впливом пропаганди санаційного уряду Польщі для поляків кожний українець — це був русін-кабан, проти якого вони всіма можливими засобами вели боротьбу і донощицтво німцям, а також де тільки могли контактувалися з червоними партизанами і при їх помочі виступали проти нас. Були випадки, і навіть дуже часто, базування в польських населених пунктах боївок АК (Армія Крайова) десь навіть з Варшави, які чинили немало шкоди нашому народові, винищуючи в першу чергу нашу інтелігенцію. Одне слово, довели нас до того, що довелось їм сказати: вибирайтеся геть з нашої землі, раз не можете жити в згоді з нами. Довелося і моїм двом чотам враз з вищезгаданою боївкою очищувати від поляків село Пняки. Фактично, ми не старалися їх знищувати, а просто виганяли з села, піднявши стрілянину для постраху. У Пняках, наприклад, не було ні одного вбитого, а всіх вигнано за межі їхнього села. Звичайно, вони подавалися на захід за Буг, тобто на корінні польські землі».

А ось і про Угли: «Також ми очистили від поляків с. Угли. Десь, здається, в кінці травня ми зробили спробу захопити поїзд на залізничній лінії Сарни-Костопіль, де надіялися здобути зброю і боєприпаси».

У Польщі наголошують, що саме УПА і вбило поляків у селі Угли, а саме сотня Никона Семенюка («Яреми»). Історик, народний депутат України Володимир В’ятрович зауважив, що невідомо, що саме Левкович мав на увазі у слові «очистив».

Радіо Свобода не знайшло ґрунтовних досліджень українських істориків щодо подій саме в селі Угли. Невідомо, яка точно кількість поляків була в Углах на день 12 травня 1943 року, скільки людей встигло виїхати перед нападом і яка кількість врятувалася.

А у Рівненському державному обласному архіві Радіо Свобода повідомили, що у них немає актів цивільного стану села Угли, з яких можна було б дізнатися про те, скільки народжувалось людей у селі, вмирало, одружувалось до 1943 року.

— Перші вбивства на цих теренах були в 1939 році, коли Польща переживала останні дні і місцеве населення перед приходом радянської армії зрозуміло, що може бути безнаказаним, тому почались напади на тих урядовців, які залишалися на місцях. Це було пов’язано з нагнітанням, яке було перед тим, бо щонайменше 20 років перебували під іншою державою. У Сарненській місцевості неодноразово згадуються акти ополячення. Жахливі події в 1943 році сталися під керівництвом вертикалі, коли показували, що можна вбивати один одного і тобі нічого не буде за це. Ліси Сарненщини, ця місцевість була перенасичена різними рухами опору, озброєними людьми. У лісах були не тільки українці озброєні, але й різноманітні партизанські з’єднання, які керувалися офіцерами, які пройшли певну школу в Москві і їхня мета була насамперед посіяти розбрат між двома націями, які тривалий час жили у мирі, і запобігти виникненню націоналістичного руху, який пізніше відбувався на цих теренах, — говорить старший науковий працівник Сарненського історико-етнографічного музею Василь Кушнір.

Про причини, які довели до кривавих подій на Волині, і про впливи різних чинників — багато політиків у Польщі не хочуть чути. Усю відповідальність за «Волинську різанину», як називають трагічні події на Волині в 1942–1944 роках, у Польщі покладають на УПА.

— Сарни і Сарненський повіт, де село Угли, було частиною Поліського воєводства, і адміністративним центром був Брест. З 1930 року Сарненський повіт відійшов до Волинського воєводства з центром у Луцьку. Багато земель, які були націоналізовані польською владою, було передано військовим осадникам на певних умовах. Це були резервісти польської армії, які були озброєні. Вони почали масово заселятись на ці землі і будувати величезні колонії, господарство було чимале і добротне. Вони тривалий час жили в мирі з українським населенням. Допоки не відбулись жахливі події в 40-ві роки.

У 1941 році з приходом німців на землі Полісся тут встановилась українська влада, яка сподівалась на відновлення незалежної України. Це відбувалося до кінця 1941 року. А тоді українці почали поступово переходити у ліс. Німецька окупаційна влада передала полякам владу. Бо українці були частково дискредитовані, не діяли в унісон з німецькою владою. Поляки, які були при владі, очолювали адміністрації, формували свою політику, яка була спрямована на те, що з початку січня 1944 року буде відновлена Велика Польща у межах кордону 1939 року. Не так сталось. Сталін всіх переграв, і зіштовхування українців і поляків призвело до того, що почалось масове винищення з однієї і другої сторін, — каже Василь Кушнір.

Волинська трагедія — одна з найтрагічніших сторінок у спільній історії українців та поляків. Історичний та політичний погляд на причини масових взаємних убивств у 1942–1944 роках в Україні й Польщі різняться. У Польщі це називають «геноцидом» і «різаниною», звинувачуючи у масових вбивствах поляків УПА. В Україні наголошують, що відповідальність за масові вбивства поляків і українців на Волині несуть обидві сторони, а також окупаційна адміністрація нацистської Німеччини та радянські партизанські загони.

Число жертв теж називають різне. Польський Інститут національної пам’яті говорить про 100 тисяч убитих поляків і 5 тисяч убитих українців. Українські історики називають інші цифри: до 20 тисяч жертв серед українців і 35–40 тисяч серед поляків.

www.radiosvoboda.org

Новини України