З Ігорем Лещенком ладижинців знайомити не потрібно. Саме за його керівництва розбудовувалась друга черга “Вінницької птахофабрики”, де зараз працюють понад 6 тисяч жителів області. За його ініціативи у Ладижині відкрився тренажерний зал «Ряба GYM», який «виростив» дев’ятьох майстрів спорту, тим часом у місті відчутно почав культивуватися здоровий спосіб життя. Тож, коли Ігор Лещенко залишив Ладижин, це для багатьох відразу стало помітно.
До початку великої війни працював заступником голови правління МХП з корпоративної відповідальності, Але після 24 лютого 2022 року залишив мирні справи й став в один стрій з іншими захисниками України. Зараз Ігор Лещенко – начальник центрального управління контролю якості Міноборони України.
Чим саме займається військовий Лещенко і що робив у перші місяці великої війни у Ладижині – розповідає у нашому інтерв’ю.
До 24 лютого…
Я навчався у військовому училищі в Ризі, але якраз розпався Союз і я став не військовим, а співробітником СБУ. Був на серйозних посадах, у 2008-ому пішов на пенсію. Два роки пропрацював заступником директора агропідприємства «Урожай» в Черкаській області, що у складі компанії МХП. Потім майже на п’ять років став заступником голови правління МХП з безпеки. Далі був Ладижин. Спочатку керував Забійним комплексом. Коли виникла потреба розбудовувати фабрику, очолив цей напрям. До 2018 року усі задачі були виконані і я взявся за розвиток корпоративної соціальної відповідальності.
Ви скрізь – першопроходець. Мабуть, і тут така ж історія? Адже до приходу МХП про корпоративну соціальну відповідальність ніхто не говорив.
У нас це було від початку. Кожен директор щось робив і це було непогано, але без єдиної політики. Окремі зусилля не давали синергії результату. Спершу я детально вивчив, як це працює в українських реаліях, а потім ознайомився із зарубіжним досвідом. На основі цього створили своєрідний симбіоз, поєднавши найкращі підходи, стандарти та цілі. Ми постійно вдосконалювалися: залишали ефективне, відкидали те, що не працює. Сьогодні цей напрямок у МХП має значні досягнення та вражаючі результати.
Чи є серед цього переліку ваші власні реалізовані ідеї?
Так, звісно. Наприклад, «Кіно просто неба», благодійні акції «Посій насіння з МХП» і «Збережемо урожай разом з МХП» — це загальнонаціональні програми, які успішно працюють і сьогодні. А ще конкурс соціальних ініціатив «Час діяти, Україно». Раніше в ньому могли брати участь усі охочі з різних куточків країни, але ми вирішили прив’язати його до територій, де розташовані потужності МХП або живуть наші працівники. Ми розуміємо, що неможливо змінити весь світ, розпорошуючи зусилля та ресурси. Тому зосередилися на конкретних громадах, щоб досягти реальних змін. І це працює: ми бачимо результати, які стають прикладом для інших компаній, сіл і міст. Це мотивує нас рухатися далі.
Яким був ваш ранок 24 лютого?
О четвертій ранку в спільноту групи “Альфа”, де спілкуються колишні співробітники цього спецпідрозділу СБУ, зокрема й я, почали надходити повідомлення. Не відкриваючи їх, здогадався, про що йдеться. Це було очікувано, але глибоко в душі все ще жевріла надія, що цього не станеться.
Були думки йти воювати?
Та вже того ж ранку мені подзвонили з Управління в Черкаській області та запросили на службу. Та, як виявилося, конкретних завдань для мене не було. Лише допоміг організувати охорону — і все. Через тиждень Юрій Анатолійович покликав мене в Ладижин, де він на той час теж був.
І що ви мали робити в Ладижині?
На початок березня в місті сформувалося кілька груп самооборони. Усі намагалися діяти на благо, але через відсутність організованості часто виникали непорозуміння. Окремо існувала самооборона МХП, але були й інші ініціативи. Протягом тижня ми вели перемовини, щоб об’єднати зусилля, і нам вдалося створити бойовий підрозділ. Були плани інтегрувати його до ЗСУ як батальйон територіальної оборони, але на той час усі штати вже були заповнені. Сьогодні багато з тих хлопців служать у різних бригадах і воюють на передовій.
Серед розробників ракети Нептун
Хоч і працював, але відчував, що не на своєму місці, адже офіцер має бути на фронті. У травні 22-го вирішив мобілізуватись. Тоді на передовій було багато людей, але не вистачало зброї – чимало техніки існувало лише на папері, а частина була непридатною. Запропонували службу в Міноборони. Спочатку направили у військову частину, що займається ремонтом пересувних ракетних комплексів.
Організовував процеси, відповідав за якісний ремонт. Згодом став заступником командира однієї з трьох ключових частин України. Керував виробництвом «Стугн», «Корсарів», ремонтом ракет С-300 і «Бук» для ППО. Брав участь у модернізації та першому запуску ракети «Нептун». Її адаптували з морської на землю-земля.
Це та, що потопила “Москву”?
Так, але я долучився до роботи вже після цього. Ми працювали над тією, що здатна долати тисячу кілометрів. Вона з першого разу влучила в нафтобазу в Криму, пролетівши 44 хвилини. Цікаво, що, про успішне влучання найперше дізналися через місцеві телеграм-канали ворога.
Є ще якісь вітчизняні розробки за вашої участі?
Є таке, про що поки не говоримо.Також налагоджував виробництво 152 і 122-міліметрових снарядів, мінометних мін. У нас були креслення, але жодне підприємство в Україні їх не випускало. Це потрібно було організувати.
Але сьогодні ви займаєтеся вже знову іншим…
Рік тому мене запросив міністр оборони Рустем Умєров і запропонував нинішню посаду. Раніше я відповідав за озброєння, а тепер займаюся тиловим забезпеченням. Усе, що надходить до ЗСУ, має бути якісним. Ми докорінно змінили підходи, запустили нову систему контролю та закріпили її в нормативно-правовій базі. Нині я керую великим колективом: 10 військових підрозділів, у тому числі чотири територіальні центри, які приймають речове майно. Також очолюю управління ветеринарної медицини та безпечності харчових продуктів. Контролюємо якість усієї консервованої продукції та вибірково перевіряємо інші харчі. Маємо лабораторії у Львові, Одесі, Києві, а також спеціалізовану лабораторію для перевірки пального. Усе, що закуповується, проходить ретельний аналіз.
Чи доводилось бути безпосередньо на фронті, щоб дізнатись обстановку “на місцях”?
Влітку я та дев’ятеро колег поїхали на ротацію в різні підрозділи, щоб отримати реальний зворотний зв’язок. Був у Запоріжжі, Оріхові та Роботиному, де кілька місяців займався тиловим забезпеченням та іншими питаннями. Побачив проблеми, які потребували змін, тому залучив фахівців із Києва, збройних сил і державної агенції тилового забезпечення, щоб вирішити питання на місці, а не в офісі. Коли дізнався, що в Запоріжжі стартує пілотний проект, у який МХП інвестує значні кошти для розвитку ППО, РЕБів і дронів для захисту цієї території – долучився до роботи, і цей досвід зрештою масштабувався на всю армію.
Мрії…
Коли ти на передовій, життя набуває іншого змісту. Загроза, яку бачив на відео, у реальності виглядає по-іншому. Моя мрія – завершення війни. Що буде після, не знаю, але головне, щоб Україна існувала і ми могли розвиватися без втручання росіян. Це буде перемога. І в Ладижин обов’язково повернуся після Перемоги! Моя друга мрія – відродити нашу команду “Ряба GYM”, щоб ми знову брали участь у змаганнях в Україні та світі. Спорт для мене – це життя. Ладижин завжди буде особливим, а наша команда – найкращою. Ми вигравали на світових чемпіонатах, багато хто став чемпіоном Європи. Зараз війна, але коли команда знову збереться, це буде означати відродження нашого мирного життя.
Запрошуємо підписуватись на «Новини Вінниці” в соцмережах:
Telegram
TikTok
YouTube
Х
