В умовах війни права військових стають не лише питанням справедливості, але й питанням національної безпеки. Захист тих, хто щодня ризикує життям, — це про довіру до армії, моральний дух, і здатність системи працювати злагоджено навіть у кризових ситуаціях.
В Україні досі немає інституту військового омбудсмена, який існує в багатьох інших країнах. Але Центральне управління захисту прав військовослужбовців Міноборони, створене цьогоріч, фактично виконує його функції. Тому із заступником керівника цього управління Тарасом Безпалим говорили про найпоширеніші скарги від військових і членів їхніх родин і про можливості тих, хто наразі відстоює їхні права.
«МИ МАЄМО ПРАВО ПРОВОДИТИ ПЕРЕВІРКИ Й ОТРИМУВАТИ БУДЬ-ЯКІ ВІДОМОСТІ, ДОКУМЕНТИ ВІД ВІЙСЬКОВИХ ЧАСТИН»
– У багатьох країнах світу є інститут військового омбудсмена. Коли створювалось ваше управління, це позиціонували як певну спробу запустити щось схоже. Чому все ж не зробили саме інститут військового омбудсмена, а обмежились управлінням у структурі Міноборони? І як ваше управління взаємодіє з Офісом Уповноваженого Верховної Ради з прав людини?
– Під час дії воєнного стану вносити зміни у Конституцію не можна, а прийняття окремого закону зайняло б велику кількість часу, тож ухвалили рішення про створення Центрального управління захисту прав військовослужбовців. Але ті завдання, які ставляться перед військовим омбудсменом, ми сьогодні вирішуємо.
Центральне управління входить до структури Міністерства оборони й підпорядковується безпосередньо міністру. У його складі – три управління. Перше займається розглядом скарг від військовослужбовців, сюди ж входить відділ з питань гендерної рівності. Друге – захистом прав і свобод членів сімей військовослужбовців. І третє – це інформаційно-аналітичне управління, куди входить відділ OSINT та оргплановий відділ.
Окремо зазначу, що в другому управлінні є відділ із взаємодії з Офісом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. В разі надходження до Уповноваженого скарг частина з них направляється нам, і офіцери відділу проводять відповідні заходи для захисту прав скаржників.
Процесуально це має такий вигляд. Оскільки затверджено спільну директиву Міністра оборони України й головнокомандувача Генерального штабу, ми маємо право проводити перевірки й отримувати будь-які відомості, документи від військових частин, угруповань військ тощо.
А вже за результатами таких перевірок готуємо рекомендації, що є обов’язкові до виконання військовою частиною.
Встановивши винних у порушенні прав військовослужбовців або членів їхніх сімей, надсилаємо відповідний лист на Генеральний штаб, щоб таких осіб притягнути до дисциплінарної відповідальності.
– Можете навести приклад?
– Кілька місяців тому один з батальйонів ТРО було повністю передано ДШВ. І якимось дивним чином під час цієї передачі не поставили на облік 50 військовослужбовців.
І ці 50 осіб приїхали у Краматорськ, просиділи 2 місяці у підвалі, а потім їм повідомляють: «Здавайте каски й броню і їдьте додому». Вони кажуть: «Як додому? Це ж СЗЧ. І нам ще й не виплатили грошове забезпечення за ці два місяці». Після чого пишуть пост на Facebook, який викликає широкий резонанс.
Ми зв’язуємося з ТРО, там нам пояснюють, що всіх передали, як це має бути. Виходимо на комбрига ДШВ, той просить кілька годин, щоб з’ясувати ситуацію, бо був не в курсі.
У результаті ж дізнаємося, що один із офіцерів не поставив людей на облік. А коли це стало відомо, він спробував уникнути відповідальності.
– Що з цими людьми, яких «загубили»?
– Невелика частина справді виявилися СЗЧ, а решта – в строю. Когось треба було спрямувати на лікування, когось – на ВЛК для визначення ступеня придатності для служби у десантно-штурмових військах.
Тарас Безпалий Центральне управління захисту прав військовослужбовців Міноборони,
– Наскільки ви незалежні в оцінці ситуації? Чи маєте враховувати чиїсь інтереси?
– Коли формувалося центральне управління, спочатку стояло питання, кому ми будемо підпорядковуватись: Генеральному штабу чи Міністерству оборони. І щоб ми справді могли ефективно виконувати функції, які на нас покладені, й було прийнято рішення про підпорядкування міністру. Понад те, нещодавно міністр погодив нам інструкцію про порядок проведення перевірок. Якщо раніше ми писали доповідну міністру і чекали його наказу про проведення перевірки, то тепер він делегував нам повноваження самостійно приймати таке рішення. За підписом начальника управління чи його заступників щодо будь-якого факту порушення прав ми можемо винести наказ і їхати на перевірку. Нам не потрібно цього ні з ким узгоджувати, у нас, так би мовити, повністю розв’язані руки.
– І вас мають допустити до будь-якого військового підрозділу без обмежень?
– Так.
– Це включає виїзди на передову?
– Безперечно. Днями два наші офіцери їздили у Сумську область на «нуль» для проведення перевірки.
– А що саме охоплюють такі перевірки?
– Наведу приклад. До нас звернувся військовослужбовець, повідомив, що дістав поранення і перебуває у військовому шпиталі. Але йому не видають довідку форми 100, тож він не може проходити лікування. Ми звертаємось у військову частину – й з’ясовується, що це не поодинокий випадок, таких там 42 особи. Окрім того, з’ясувалось, що ці люди рахувалися як такі, що самовільно залишили військову частину, й не отримували грошового забезпечення. Знову ж таки, спрацював людський фактор, коли хтось неправильно провів облік. У результаті 42 військовослужбовці після поранення перебувають у військовому шпиталі, а в бригаді вважають, що вони самовільно залишили частину. Коли ми розпочали перевірку, у військовій частині було проведено службове розслідування і встановлено, що про СЗЧ не йдеться. Права цих військових відновлено.
А тепер уявіть, що ми не виявили б це порушення й бригада теж вчасно не виявила. Було б 42 кримінальні провадження, для розслідування і пошуку людей залучено Державне бюро розслідувань і Військову службу правопорядку.
– Ви делікатно називаєте винних у таких історіях «людським фактором». Але ж це злочин, а не просто недолугість. Чи ви так не вважаєте?
– До повномасштабної війни в армії було понад двісті тисяч людей, зараз уже понад мільйон. А тепер розберемось, хто і на якому етапі ухвалює рішення. Намалюю вам схематично. Почнімо з відділення. Це в середньому десятеро людей, якими керує солдат або сержант. Далі – взвод. Це вже 30-40 людей, якими, як правило, керує сержант. Потім – рота, у складі якої 80-100 осіб. Керує вже офіцер. Наступний – батальйон. Там десь 4-5 рот. Це вже 5 офіцерів, які командують ротами, плюс комбат, над ними – комбриг.
А тепер порахуйте, скільки потрібно досвідчених офіцерів, щоб вони могли керувати таким військом, яке ми маємо зараз. Кадрових військових недостатньо. Призначають людей, які колись проходили військову кафедру. Але дуже складно швидко навчити людину в умовах війни все робити правильно. Тому ми не ставимо за мету когось покарати. Наша ціль – захистити права військовослужбовців, допомогти, навчити й підтягнути фаховий рівень офіцерів і сержантів для того, щоб вони могли ефективно керувати й робити те, що потрібно.
– А як бути з відповідальністю таких людей?
– В армії є службова перевірка – це встановлення обставин і фактів. Тобто, чи була подія взагалі й що до неї призвело. А службове розслідування передбачає встановлення ступеня вини військовослужбовця й притягнення до відповідальності. Це вже про причинно-наслідковий зв’язок між тим, що сталося, і діями конкретної особи. Такі службові розслідування теж проводяться, військовослужбовців притягують до дисциплінарної відповідальності.
– Ви звертаєтесь у правоохоронні органи, якщо є підстави казати про кримінальну відповідальність?
– Там, де бачимо ознаки складу кримінального правопорушення, ми подаємо заяву у ДБР або Нацпол. Серед наших офіцерів 26 осіб мають юридичну освіту. З них 9 – адвокати. Це люди, які фахово розуміють, що таке кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство.
Ми завжди комунікуємо із заявниками, які до нас звертаються. Бо розуміємо, що не завжди те, що написано, правда. Може бути й наклеп.
Бувають і курйозні ситуації. Наприклад, в одному зі звернень, яке надійшло в офіс омбудсмена, а звідти його переслали нам, жінка скаржилася, що її чоловіка не забезпечують в армії необхідним. Каски не дають, БК немає, з їжею теж нібито проблеми. У зверненні було вказано лише її електронну пошту, більше жодних контактів. Пишемо їй листа і просимо надати контакти її чоловіка, щоб від нього особисто отримати усю інформацію. Вказуємо, що за законом про звернення громадян, якщо у людини немає від нього довіреності, така людина не можете писати звернення в його інтересах. На що нам приходить відповідь про те, що телефон чоловіка вона нам не дасть, бо якщо він дізнається, що вона кудись звернулась, то з нею розлучиться. Також вона написала, що 2 роки перебуває у Польщі, дуже скучила за чоловіком, і їй треба, щоб йому дали відпустку, й він приїхав до неї.
«ОДНЕ З НАЙПОШИРЕНІШИХ ПИТАНЬ ВІД РОДИН ВІЙСЬКОВИХ – ЗНИКЛІ БЕЗВІСТИ»
– Коли рідні звертаються, ви все одно комунікуєте з військовими у всіх випадках?
– Ми перевіряємо, чи справді є такі факти, про які пишуть рідні військових. Наприклад, до нас звернулася мати одного з військовослужбовців. Написала, що її сина незаконно мобілізували, що в нього проблеми зі здоров’ям. Виходимо на її сина. Каже: «Слухайте, я тут у Харківській області, ми з хлопцями у розвідці служимо, все у мене добре». Тобто, питання в тому, що це має підтвердити військовослужбовець, чиї права порушені.
– Але ж може бути ситуація, коли військовий поділився переживаннями з близькими, а вам боїться скаржитись, щоб не було гірше. Як оцінюєте ситуацію, ухвалюючи рішення про те, потрібно проводити перевірку чи ні?
– Була ситуація, коли на військову частину надійшов запит від адвоката, який представляв військовослужбовця. І цього військового притягнули до дисциплінарної відповідальності. Ми призначили щодо цієї ситуації службову перевірку і довели до військової частини, що так робити не можна. Людина має право звертатися до адвоката і скаржитися.
Надалі ці матеріали передали на Генеральний штаб, і там було прийнято рішення про притягнення командира зазначеної частини до дисциплінарної відповідальності.
На жаль, ми поки що маємо обмежений ресурс для того, щоб оперативно реагувати на всі скарги. Скажу мовою цифр. Торік на «гарячу лінію» Міноборони надійшло 180 тисяч звернень. Із них 140 тисяч – це були консультації. Решта – скарги від військових і їхніх родичів. Аналізуючи їх, розуміємо, що можемо взяти в роботу близько 2 600 скарг – на нестатутні відносини, перевищення влади командирами.
А тепер ці умовні 2 600 скарг розподілімо на кількість днів і 50 людей, які згідно зі штатним розписом мають служити у нашому управлінні. Швидко відреагувати на всі точкові питання складно, тому насамперед приділяємо увагу тим скаргам, в яких ідеться про порушення прав 20, 30, 50 і більше військових. Бо хочемо допомогти більшій кількості людей.
Друга категорія – це справи, де є публічний розголос. Чому це важливо? Бо це питання репутації Збройних сил і Міністерства оборони. У нас на сьогодні є складність із мобілізацією, і коли дії якогось командира дискредитують Збройні сили, це погано впливає й на обороноздатність, і на моральний дух.
– На що скаржаться найчастіше? Можете назвати умовно ТОП-3 скарг?
– Невиплата додаткової винагороди, нестатутні відносини й накази, з якими військові не згодні. Наприклад, командир каже, що треба заступати на якусь позицію, а військовослужбовці, не володіючи повністю інформацією, скаржаться на те, що їх нібито незаконно кудись відправляють. Відповідно тут треба працювати і з особовим складом, і з командирами, щоб цю інформацію було якісно донесено.
Ми не маємо права втручатися у питання використання військ. Якщо Генеральний штаб вирішив, що той чи інший батальйон має заступити у таку-то зону ведення, ми не маємо права оцінювати це чи якимось чином впливати.
Це не наша прерогатива, а Генерального штабу, він вирішує, яким чином воювати. Проте був випадок, коли ми отримали скаргу від командира одного з батальйонів, який написав, що у нього бракує людей, тому він не може заступати туди, куди йому кажуть, і відреагували. Він не відмовлявся, просто пояснював, що якщо вони туди підуть, то він «покладе» повністю батальйон.
Ми зробили запит на Генеральний штаб, щоб дізнатися, чи вони знають про цю ситуацію. Через тиждень цей батальйон відправили на відновлення. Бо є норми, які визначають, за якої кількості втрат батальйон не може виконувати бойові завдання.
– Ви сказали, що найпоширеніші – скарги на невиплати додаткової винагороди. Чим це пояснюють?
– Генштаб визначає зону ведення бойових дій. Наприклад, Сумська область зараз – це зона ведення бойових дій. А на першому етапі повномасштабної війни 2022 року у нас майже весь кордон був зоною ведення бойових дій. Люди сиділи у тій самій Сумській області, там нічого не відбувалось, а вони щомісяця отримували по 100 тисяч.
Потім внесли зміни у законодавство і сказали, що виплачувати ці гроші будуть лише тим, хто у зоні ведення бойових дій виконує бойові завдання. І почали розрізняти такі завдання, виконані на «нулі» й далі. Тобто, якщо ти на «нулі», то отримуєш таку додаткову винагороду. Якщо за 20 кілометрів, то це вже рахується інакше. А люди, які перебувають за 20-50 кілометрів, вважають, що мають право на виплату 100 тисяч, тому і звертаються зі скаргами.
Чи може бути інша ситуація. Люди були на «нулі». У них справді було бойове розпорядження, але певна посадова особа не подала їх на цю виплату. У таких випадках ми збираємо пояснення свідків, перевіряємо бойове розпорядження тощо. Й з’ясовуємо, чому не подано документи на виплату.
– Якщо свідки підтвердили, що військовий виконував бойове завдання, що далі? Як йому добитися виплат?
– Після проведення перевірки, якщо такий факт підтвердився, пишемо звернення на Генеральний штаб, просимо провести службове розслідування, поновити виплати й притягнути винних до дисциплінарної відповідальності.
– Бувають скарги на злочинні накази?
– А як оцінити, чи наказ злочинний?
– Ви мені скажіть.
– Я не можу оцінити, чи є наказ злочинним. Цим мають займатися правоохоронні органи, якщо є підстави. Перебуваючи у певній бойовій обстановці, командир дає з власного досвіду і відповідно до наказу вищого керівництва наказ виступати чи не виступати, виходити з позиції чи там залишатись. Це його безпосередня відповідальність.
– Як часто до вас звертаються родини військових і з яких питань?
– Одне з найпоширеніших питань від родин військових – зниклі безвісти. Ми не займаємося їхнім розшуком, але принаймні намагаємось отримати якусь інформацію від військової частини.
На другому місці – не спрямування військовою частиною документів на загиблого чи зниклого безвісти на ТЦК, через що родина не може отримати виплат. Також вони дуже часто просять акти службових розслідувань, щоб встановити обставини, за яких людина загинула чи зникла безвісти.
Окрім того, у скаргах люди ставлять і питання щодо виплат одноразової грошової допомоги за загиблого. Трапляється, що цей процес дуже розтягується у часі.
Ми комунікуємо з військовими частинами, з ТЦК й іншими, хто дотичний до таких ситуацій, надсилаємо запити. Бувають ситуації, коли звертається родина військовослужбовця і каже: ми подали всі документи у ТЦК, та нам 4 місяці ніхто нічого не платить і нічого не пояснює. Звертаємось у ТЦК. Там кажуть, що 4 місяці тому спрямували на військову частину запит. А у військовій частині нам кажуть, що запит не отримували. Питаю: як не отримували, якщо ми бачимо, що він пройшов по системі електронного документообігу?
Знову зв’язуємось із ТЦК, просимо їх надіслати запит повторно, дати нам його вхідний номер, і знову комунікуємо з військовою частиною.
– Чим така комунікація завершується? Родини отримують виплати?
– Один з останніх прикладів. До нас звернулися дві дівчини-студентки, батько яких загинув. Завдяки нашій роботі вони почали отримувати виплати. По суті, у таких ситуаціях ми працюємо як адвокати для членів сімей військовослужбовців, оскільки наділені певними повноваженнями відносно військових частин і можемо запитувати у них інформацію.
Бо якщо ми кажемо про класичний захист з боку адвокатів, то це відбувається інакше. Адвокат пише запит і вказує, що хоче отримати відповідь протягом 5 днів, як це й має бути за законом. І відсилає його на Міноборони. Міноборони каже, що це не є розпорядником інформації і надсилає на Генштаб. Звідти запит спрямовують на ОТУ, РУ, ОСУВ. Далі – на бригаду, потім – на батальйон. У результаті адвокатський запит, який має бути розглянуто за п’ять днів, блукає два місяці. І не факт, що людина отримує саме ту відповідь, яку хоче.
Систематизуючи скарги, ми також напрацьовуємо пропозиції щодо зміни законодавства, якщо бачимо, що воно несправедливе або не працює.
Наприклад, до нас звернулись іноземці, які воюють за Україну. Кажуть: ми приїжджаємо в Україну, підписуємо контракт. Ми воюємо. Потім хочемо виїхати до родини, щоб провести там відпустку. Ми виїжджаємо, а назад заїжджаємо лише через штраф 3 400 гривень. Питаємо, чому так. Вони пояснюють: перевищення терміну перебування в країні – він становить 90 діб.
Друга ситуація. У іноземця закінчився термін дії водійського посвідчення. Він не може його отримати в Україні. При цьому водить пікап на лінії зіткнення. Його зупинять і скажуть: «Друже, а в тебе ж водійського посвідчення немає». І будуть неприємності.
Ми подали пропозиції щодо внесення змін у шість законів: «Про правовий статус іноземців і осіб без громадянства», «Про соціальний захист військовослужбовців і членів їхніх сімей», «Про розвідку» та інші.
Суть не переказуватиму, бо це ще все на стадії обговорення. Як ухвалять, тодідетально все розкажемо.
Автор: Тетяна Бодня
Джерело: censor.net
