Доволі багато військових знають або чули про Христину Панасюк – особливо тих, хто на війні з 2014 року. Дев’ять років життя колишня викладачка по класу з фортепіано з Рівного присвятила волонтерству, їздячи до бійців з допомогою, гітарою та власними піснями, щоб підтримати бойовий дух.
Повномасштабне вторгнення змусило Христину ухвалити складне рішення та самій долучитися до лав ЗСУ. Тепер вона – військова психологиня у 126-ій бригаді тероборони 30 корпусу морської піхоти із позивним "Щастя".
Про свій вибір, перше знайомство з Кропивницьким (яке відбулося під час ракетного обстрілу), про стереотипи про жінок в армії та свою роботу військовослужбовиця розповіла в інтерв'ю Точці доступу.
Концерт у підвалі – спогади про Кропивницький
У Кропивницькому Христина Панасюк була лиш раз – у 2022 році. Тоді співачку та волонтерку запросили виступити у громадському просторі "Атмосфера МИР2.0", у якому постійно збирали допомогу для військових (зараз майданчик на реконструкції).
День виступу припав на 28 липня, коли вся Україна вперше відзначала День Державності, а Кропивницький – здригнувся від російського обстрілу, ворожі ракети двічі влучили в ангари авіапідприємства. 26 людей отримали травми, п'ятеро – загинули.
Ми як раз їхали з водієм і бачили ті ракети, а потім вибухи. Це було страшно, – згадала той день військовослужбовиця. – Концерт мав відбутися на площі у центрі міста, але ми його перенесли у підвал. Люди були схвильовані та налякані, що зрозуміло.
У репертуарі Христини сотні пісень, більшість із них на тему війни. Вона співає про українських бійців та бійчинь, про їхні подвиги, переживання та почуття – самі військові та їхні сім’ї відзначають, що її слова дуже влучно передають внутрішній стан.
Так писати може тільки людина, яка знає про війну не з чорних екранів. З початку російської агресії волонтерка була однією з перших, хто їздив до бійців на Донеччину – щоб привезти допомогу та підбадьорити піснею. А після 2023 року й на інших напрямках.
Тепер музикантка сама стала як героїня своєї ж старої пісні – “Ти підбори змінила на берці”, яка присвячена усім жінкам-військовослужбовицям.
"Ти співачка? То будеш у мене в кабінеті співати" – про рішення долучитися до ЗСУ
Про те, аби стати військовою, Христина Панасюк серйозно задумалась після початку повномасштабної війни. Але одна неприємна розмова змусила засумніватися та відкинула це рішення ще на якийсь час.
"Я вже була готова йти на службу і зустрілася з людиною, яка запросила мене долучитися до ЗСУ. Але розмова вийшла зовсім не такою, як я очікувала. Він почав говорити: що я буду робити в армії, якщо я вчителька з фортепіано? А потім, побачив мою листівочку з гітарою і спитав, чи я граю на цьому інструменті. Кажу, граю. А він: то будеш для мене в кабінеті співати".
Христина згадує, що ці слова були наче удар, адже за всі роки допомоги військовим – ніколи не стикалася з такими ситуаціями. Після цього волонтерка закинула ідею долучитися до війська на пів року. Аж поки торік їй не запросили виступити для 126 бригади тероборони на Херсонщину.
"Ми були у досить гарячих місцях. Там, де прилітали КАБи, було гучно і небезпечно. Зараз ці місця майже знищені, але хлопці та дівчата тримають оборону. Ці люди так надихнули мене своєю силою духу та усмішками. Попри те, що ми були у підвалі, що лунали вибухи, вони все одно усміхалися.
Пізніше вони запросили мене долучитися до своєї бригади. Спочатку жартома, потім – серйозно. Сказали, що я можу бути корисною не лише як співачка, а й як військова. От я і наважилася".
Ухвалити це рішення було непросто. Спершу Христина зважувала всі за і проти, виписуючи плюси та мінуси на папері. Плюсів виявилось більше, тож вона відкинула сумніви та наважилась стати частиною бригади.
Рідні та близькі відмовляти, але зрештою – змирилися з вибором та підтримали.
"Я постійно їздила на фронт. І одна справа, коли це дівчинка із смаколиками та гітарою: приїхала, віддала допомогу, зробила 20 концертів і повернулась назад. Інша справа, коли це військова, яка поруч із бійцями та бачить, де саме потрібна допомога".
Христина каже, що навіть зараз її волонтерство не зупинилося. Воно просто обрало бригаду.
"У нашій бригаді багато жінок"
"У суспільстві є думка, що на війні тільки чоловіки. Я й сама так думала, казала “наші хлопчики”, наші “захисники”. Але тепер бачу, що тут багато військовослужбовиць, вони є й на бойових посадах – дуже ними пишаюсь. У нашій бригаді теж багато жінок. Коли ми їхали з навчального центру, нас було троє й один чоловік. Це були ті, хто прийшов на контракт".
За даними Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки після початку повномасштабного вторгнення кількість жінок в Збройних силах зросла на 40%. Станом на січень цього року загальна кількість жінок у ЗСУ сягнула понад 62 тисячі. Понад 4 тисячі – безпосередньо на передовій.
Попри це – тільки торік захисниці вперше отримали саме жіночу літню військову форму, демісезонну ще випробовують, а зимову підготували до науково-дослідних випробувань. Христина одна з тих, хто також отримав літній комплект. Але перша форма, яку видали, була чоловіча та велика.
"До початку широкомасштабного вторгнення забезпечення у ЗСУ було переважно орієнтоване на чоловіків. Зокрема, на рівні нормативних документів Міноборони було затверджено лише єдиний стандарт уніформи — чоловічий. Жіноча форма була передбачена лише парадна — кітель, спідниця й черевики на підборах, – розповіла начальниця Управління гуманітарного забезпечення Міноборони Діана Копаниця в інтерв’ю ArmyInform".
Окрім орієнтованого на чоловіків забезпечення, жінки в армії можуть стикатися із проявами сексизму. Наприклад, військова Олександра Сахарук у колонці для Громадського розповіла, як один із керівників базової військової підготовки запевняв, що жінка в армії – це "неєстєствіно". А один із офіцерів казав, що їй бракує "жіночої мудрості та хитрості", аби менше говорити та сперечатися.
Христина Панасюк каже, у навчальному центрі теж такого наслухалась – це був наче "холодний душ". Але коли вже потрапила у бригаду, нічого подібного не траплялося.
Про свій внесок у перемогу
У 126-й бригаді Христина – військова психологиня, хоча за освітою педагогиня та музикантка. Торік вона вступила навчатися до університету аби отримати профільну освіту. Крім цього проходила спеціалізовані курси. Наприклад, рік навчалася на консультантку із порушення сну
Суть роботи її групи – запобігти психогенним втратам серед особового складу, моніторинг та стабілізація психологічного стану бійців у зоні бойових дій. Навчання базовим навичкам самодопомоги. Допомога в подоланні бойового стресу.
"Я не маю права занурюватись у дитинство чи травми. Моя задача – нейтралізувати критичну ситуацію, щоб стабілізувати стан бійця і уникнути довготривалих психічних наслідків", – пояснює Христина.
Психологиня каже, що до неї звертаються охоче. А навички гри на гітарі тільки допомагають в роботі. Коли просять, дістає інструмент та робить невеличкі концерти, щоб розвантажити бійців після складних воєнних буднів.
Побратими та посестри стали вже другою сім’єю, які надихають та підтримують. Але, каже, дуже сумує за рідними та близькими. Та з нетерпінням чекає відпустки, щоб їх побачити.
Нещодавно я до сліз заслухала пісню E.K.A. "Я хочу додому". Це нормально, ми всі хочемо додому, до своїх сімей. Найцінніше, що в нас є – це наше життя, здоров’я та час. Тут я витрачаю свій час, щоб ми, Україна, мали майбутнє.
Наостанок Христина каже, що дуже вдячна військовим та волонтерам, а також усім людям, що допомагають українській армії своїми донатами. Це допомагає триматися та підтримувати інших.
Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
