106 років тому, 3 листопада 1918-го, в Чернівцях відбулося Буковинське віче.
Це була найвизначніша подія ХХ століття в житті української громади нашого краю, коли вирішувалася її державна приналежність, її історична доля.
Про події понад столітньої давнини розповів голова товариства «Український народний дім у Чернівцях» Володимир СТАРИК.
3 листопада 1918 року у Чернівцях відбулося Буковинське віче. На ньому проголосили возз’єднання Північної Буковини із Західноукраїнською Народною Республікою та подальшу Злуку з «Великою Україною».
Було обрано 50 членів Крайового комітету Національної Ради, головою якого був Омелян Попович. Зокрема, Миколу Спинула, депутата від Серетського повіту (зараз – Глибоччина). Він виступав на площі Єлизавети (нині Театральна) після закінчення віча. Люди пронесли його тричі на руках навколо площі. До ради також увійшли Мирон Кордуба, Осип Безпалко, Осип Бурачинський. Ілля Семака перебирав владу від губернатора. В раді були дві жінки-чернівчанки. Михайлина Левицька тривалий час обиралася депутатом міської ради. Ксеня Добрянська викладала в учительській семінарії. Коли румуни хотіли зайти в Український Народний Дім, то вона стала на воротах і не пускала їх.
— У Румунському народному домі 26 чи 27 жовтня румуни написали петицію, щоби всю Буковину передали Румунії. Віднесли її губернатору і надрукували в газетах. Українці страшенно обурилися, бо вже 19 жовтня 1918 року було проголошено створення Української держави у складі Галичини, Буковини і Закарпатської України, — розповів пан Володимир. — Українська Національна рада зібралася 27 жовтня і вирішила провести народне віче, аби показати, що Чернівці та Буковина є українськими. Це повідомлення надрукували в газетах першого листопада. Та цього дня розпалася Австро-Угорщина, цісар зрікся престолу – держави не стало. Однак пошта за інерцією ще працювала, потяги їздили, газети розвозили. Люди прочитали і поїхали до Чернівців – потягами, возами. Таким чином віче провели тоді, коли на Буковині взагалі не існувало жодної влади. І українці своєю величезною маніфестацією показали приклад єднання та солідарності.
Спершу віче планували провести в Народному Домі, але людей зібралося дуже багато, вони заполонили все подвір’я. Тому ухвалили рішення провести ще зібрання в старому театрі, де був Робітничий дім, та в залі Музичного товариства (філармонія). Пізніше всі прийшли на площу Єлизавети (Театральна), де провели загальне віче, зачитали резолюцію, заспівали гімн «Вже воскресла Україна…», бо вірили, що так насправді сталося. Як згадував Омелян Попович: «На остаток із стихійною силою грянуло гасло народу: «Хочемо до України!». Число учасників віче оцінювали щонайменше 8-10 тисяч осіб із усіх повітів Буковини
На центральній площі міста перед магістратом Віче проголосило возз’єднання Буковини Північної (а саме Кіцманський, Заставнівський, Вижницький, Вашковецький повіти, українська частина Чернівецького і Серетського повітів та переважно українські громади Сторожинецького, Радовецького та Комполунзького повітів) із Західно-Українською Народною Республікою та злуку з «Великою Україною».
11 листопада 1918 року королівська Румунія захопила Чернівці, а незабаром окупувала і всю Північну Буковину. Українська Національна рада виїхала в Галичину і продовжила там роботу. Буковина перебувала у складі Румунії до 1940 року.
Цікаві факти
*Рішення Буковинського народного віча стало керівництвом до дії тогочасних українських політиків краю. Воно уповноважило Крайовий комітет як складову частину УНР негайно перебрати владу від останнього глави крайової австрійської адміністрації Йосифа Ецдорфа, що й було здійснено без застосування збройної сили, конституційним шляхом 6 листопада 1918 рроку і про що складено відповідний протокол.
*Буковинське народне віче своїм рішенням визнало рівноправність національних меншин на території краю, чим узагальнило давні традиції міжнаціональної народної етики, традиції толерантності, взаєморозуміння, доброзичливості між людьми різних націй і конфесій, різних мов і звичаїв буковинського краю. Ця подія, як і весь історичний шлях Буковини, сформували у світової громадськості уявлення про Буковину як успішну модель міжетнічних взаємин, яка є прийнятною для всієї європейської спільноти.
*Ухвала Буковинського народного віча мала не тимчасове, кон’юнктурне, а фундаментальне значення на всю подальшу перспективу й означала: буковинцям разом із усіма українцями треба жити в єдиній Соборній Україні як державний народ. Цей основоположний акт українського державотворення на буковинській землі займає гідне місце серед таких визначних документів українського державного відродження, як чотири універсали Української Центральної ради, Конституція УНР, Маніфест Української Національної Ради 18-19 жовтня 1918 р. у Львові про створення Західноукраїнської держави (згодом ЗУНР) та ін. А ці документи, як відомо, були попередниками Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р., Конституції України 28 червня 1996 р.
Підготувала Надія БУДНА
