"Чуєте, як бахкає? Це прильоти на Покровськ". Так починаємо розмову з Ганною Чорнобай, яка понад рік служить бойовою медикинею у найгарячіших точках бойового зіткнення. Нині – на Покровському напрямку у Донецькій області. На початку війни у 2014-му жінка почала волонтерити, а торік її, з другої спроби, взяли бойовою медикинею на фронт. Вона має двох дітей і трьох онуків, а ще дуже любить Україну і пишається військовими, які її захищають. Тому вибір – йти на фронт – для жінки давно був очевидним. Свою історію вона розповіла журналістці Точки доступу Анні Добрань.
"Побратими – це друга родина"
Ганна Чорнобай родом із Вінниччини, п’ять років тому переїхала у Гайворон Кіровоградської області, але переважно працювала у Києві. У різні роки закінчила три заклади вищої освіти, має дипломи медикині, агрономки і фармацевтки. А ще Ганна – мама двох доньок і бабуся трьох онуків. Жінка дуже любить і пишається своєю родиною, а віднедавна, каже, має їх дві. Бо відколи пішла на фронт, побратими стали другою сім'єю.
Якось я приїхала на день додому. Вийшли з донькою випити кави, кажу "Завтра повертаюсь додому", а вона "Так ти ж дома!", а я кажу їй "Доню, там у мене друга сім'я".
Ганна Чорнобай з побратимом
Окрім того, що на фронті Ганна надає невідкладну медичну допомогу і евакуює поранених у стабілізаційний пункт, військові звертаються з різними симптомами хронічних захворювань, які загострюються на тлі поганого сну, холоду і великих фізичних навантажень.
"Приходять зі скаргами на біль у шлунку, головний біль, запаморочення. Так приємно, коли після моїх призначень хлопці кажуть "Ти уявляєш, тиск вже у нормі, на очі не давить!" чи "У мене минув шум у вухах!". Я зараз розповідаю це, а мені плакати хочеться… Це так мотивує працювати".
Нерідко буває, що рятує військових із інших бригад, каже медикиня.
Везуть до мене, бо поки би їх довезли до їхніх медиків, було б пізно…
Ганна Чорнобай. Військова медикиня з Гайворона Кіровоградської області
Розвозили гуманітарку під кулями, а одного разу виїхали на мінне поле
Як ми уже писали вище, Ганна від початку війни була волонтеркою, а з початком повномасштабного вторгнення допомагала переселенцям, які приїхали у Гайворон. Завдяки знайомим у Києві і Тернополі привозила у місто гуманітарну допомогу – продукти і одяг. І навіть перебуваючи на фронті, продовжує волонтерити. На час запису інтерв’ю очікували машину з гуманітарною допомогою з Німеччини. Рішення про те, що йтиме на фронт, жінка ухвалила давно.
"Ми не раз возили волонтерку у Донецьку область, туди, куди пускали не всіх. Одного разу у Катеринівці потрапили під обстріл, машину відкинуло. А іншим разом везли гуманітарку і виїхали на мінне поле. Нам пощастило, бо міни були розраховані на танки і вони просто не спрацювали на вагу машини".
У військо Ганну Чорнобай взяли торік у травні. Вона пройшла навчання з тактичної медицини і бойової підготовки. На час запису інтерв’ю позиції російських військових були за кілька сотень метрів від їх розташування.
"Накривають" часто.
Ганна Чорнобай. Військова медикиня з Гайворона Кіровоградської області
Жінка пояснила, що працювати військовою медикинею – велика відповідальність. Адже треба надавати кваліфіковану допомогу за лічені хвилини. Головне – стабілізувати стан пораненого і якомога швидше доправити у стабпункт.
"Коли привозять пораненого – все робиться автоматично. Бо переді мною людина, яку треба врятувати. Я завжди запитую, що з військовими, яким я надала допомогу. Хвилююсь за них. І коли все гаразд, це дуже надихає працювати далі".
Нерідко доводиться працювати просто на ходу у машині "швидкої".
"Це важко, бо треба затампувати, перев’язати, дістатись до вени, підключити систему, зробити повний огляд… Часу дуже мало, бо у разі тяжкого поранення людина може втратити багато крові протягом 1-3 хвилин".
Попри велику завантаженість і небезпечні умови роботи, Ганна не скаржиться і свідомо не йде у відпустку.
Я не можу зараз полишити хлопців. Маю 35 днів відпустки, але я їх не беру.
Ганна Чорнобай. Військова медикиня з Гайворона Кіровоградської області
"Ластівка", бо долітає туди, куди долітає не кожен
Ганну Чорнобай цінують у війську. І не лише за те, що вона фахова медикиня. Нерідко військові приходять до неї просто поговорити або за психологічною підтримкою. Саме тому у бригаді такі міцні стосунки і вони називають себе родиною. Псевдо "Ластівка" жінка отримала тому, що побратими кажуть, що вона дістається туди, куди не кожен зможе дістатись, і рятує життя інших. Це важко, зізнається жінка, особливо на фоні браку медиків. Нині за помічницю має 24-річну санітарку.
А ще буває важко навіть вдома. Розповіла про випадки упередженого ставлення.
Деякі люди чомусь вважають, що на фронт їдуть заробляти. На таке я відповідаю "Поїхали зі мною і ти побачиш, якою кров’ю виборюється наша свобода"…
Людині, яка перебуває в тилу, тяжко зрозуміти, що таке бойові дії, обстріли, поранення і порятунок життя в екстремальних умовах. Війна накладає відбиток і на психологічний стан, каже «Ластівка». Зі слів її чоловіка, вночі жінка прокидається зі словами "Тікай, КАБи!".
На моєму взутті завжди багато крові поранених. Переважно я одягаю кросівки червоного кольору, щоб легше було випрати і усунути запах крові. Якщо це неможливо, я їх просто викидаю.
Ганна Чорнобай. Військова медикиня з Гайворона Кіровоградської області
Сил працювати далі Ластівці додає віра у перемогу і військових та підтримка родини. Мамі Ганни Чорнобай – 90 років. Жінка набирає її щодня і говорить лише два слова "Мам, я жива". Уся родина підтримала рішення Ластівки йти на фронт. Тому після перемоги перш за все вона хоче втілити мрію – зібрати за одним столом свою велику родину.
Дуже хочу побачити дітей і онуку, яка пішла у перший клас в Німеччині. І дуже хочеться морально відпочити…
Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
