Фото molbuk.ua
У Чернівцях провели різдвяний захід для дітей військовослужбовців 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Для діток створили справжнє свято, яке назвали «Зимова казка».
Для малечі організували програму з аніматорами, майстеркласи, солодкий стіл та щедрі подарунки. Основна мрія діток – щоби повернулися батьки. У кожного з них на фронті хтось із рідних…
Про це ідеться у публікації «МБ» від 2 січня, пише molbuk.ua
«Після перемоги поїдемо в Єгипет на море»
Наталія та Віктор Василики два місяці тому стали батьками третього малюка. Наталі довелося народжувати синочка самій: чоловік із перших днів повномасштабки перебуває на фронті у складі 10 окремої гірсько-штурмової бригади. Жінка із трьома дітьми живе у селі на Буковині. Усьому дає лад сама. Хоча Наталі непросто, вона не скаржиться. Каже, відпустила коханого на війну без вагань. Адже захищати країну – обов’язок кожного.
«Я багато років працював за кордоном на ремонтах. Коли почалася велика війна, саме мав вдруге виїжджати в Австрію. У мене ще була можливість поїхати, але ухвалив рішення йти на війну. Україна спливає кров’ю. Кожен має допомагати у цей важкий час. Колись діти нас спитають: «Тату, де ти був під час страшної війни?» І я не знаю, що відповідатимуть ті чоловіки, які втекли, сховалися…» – каже Віктор Василик.
У перші місяці буковинець захищав Київщину. Потім їхню бригаду перекинули на гарячі точки Луганщини – Сєвєродонецьк, Лисичанськ, відтак – на Донеччину. Там отримав не одну контузію.
Попри те, що вже має троє дітей, Віктор Василик поки що не планує демобілізуватися. Не може залишити побратимів. Родина мріє, щоби війна швидше завершилася і можна було повернутися до мирного життя: працювати, виховувати діток.
«Після перемоги поїдемо в Єгипет на відпочинок, – загадує захисник. – А поки що внуки відвідають у Чехії дідуся з бабусею, три роки не бачилися. Дружина давно могла виїхати туди. Але вирішила, що залишиться вдома і чекатиме на мене».
«Він ішов на позиції, а я не знала, чи повернеться»
Уродженка Хмельниччини Ірина Ногтєва також чекає чоловіка з війни. Вона багато років прожила за кордоном, поки не познайомилася зі своїм Сергієм. Він закохався у неї з першого погляду. На той момент зустрічався із дівчиною, Ірина також не була вільна і мала дитину від першого шлюбу.
«Я казала: у мене є дитина, я старша від тебе на шість років. Але це Сергія не зупинило. Він був переконаний, що нам судилося бути в парі. Так і сталося: уже через два тижні ми з’їхалися. Відтоді разом сім років», – усміхається Ірина.
Сергія мобілізували у лютому 2023 року, а вже у квітні жінка народила третю дитину – довгоочікуваного синочка. Народжувати довелося самій. Чоловік зміг вирватися з фронту лише через кілька днів, щоби бодай побачити сина і потримати його на руках.
Сергій уже був п’ять разів поранений, має три контузії, кілька осколків у нозі. Коли чоловік заступав на позиції на шість діб і з ним не було зв’язку, Ірина собі місця не знаходила.
«Він ішов, а я не знала, чи повернеться. Тих шість діб сиділа, плакала, молилася», – втирає сльози жінка.
Раніше чоловік служив за контрактом.
«Потім звільнився, ми вирішили спокійно пожити. Але не судилося, почалася війна. Офіційно він ще жодного разу не був у відпустці. Сумно, що не бачить, як ростуть діти. Саме вони мені й дають сили. Розумію, що мушу триматися заради них…» – каже Ірина.
Організатори заходу – військові 10 бригади, артпростір культурного і творчого центру «Рогізна», громадська організація «Крик душі» матерів і дружин військовослужбовців», благодійники.
