Є такий дивний статус — публічної (-ного) інтелектуалки (-ла), це та (той), хто розмірковує на широку публіку
Зміст
Не на вузькопрофільних майданчиках, в наукових публікаціях чи закритих тематичних дискусіях для своїх, а в соціальних мережах, там, де цю (цього) інтелектуала (-ку) прочитає більше людей не вузького профілю.
Чомусь чоловіки в Україні проявляють себе в такій ролі частіше за жінок.
Є багато причин чому так. Від того, що в жінок на це нема часу, до того, що часто жінки не думають, чому це взагалі важливо — інтелектуальні рефлексії на широку публіку.
Ми частіше пишемо про збори, волонтерство, дітей, власні емоції та стани, робочі проблеми та здобутки, рідше — рефлексії про те, що відбувається в країні, розлогі думки які розширяють межі сприйняття суспільства.
Читайте також: Найгірше, що може з нами статися, це втрата відчуття нації
Навіть якщо взяти подружжя інтелектуалів, які все роблять разом, то можна побачити в чоловіка розлогі інтелектуальні рефлексії, в жінки — волонтерство, анонси, діти.
Це зміна, яка починається з кожної з нас.
Хвилинка якогось пальта.
Я не публічна і не інтелектуалка, але якщо мені стає цікавою якась рефлексія щодо суспільства, вона прийшла мені на думку — я її обов’язково напишу.
Іноді попри роботу, дитину, яка прагне уваги тут і зараз, бо мені це потрібно.
Це мій формат існування зі світом і у світі, мені завжди важливо про нього думати та концептуалізувати цю думку.
Цим зі мною в моєму дитинстві абсолютно свідомо займався вітчим.
Я жила при його робочому столі декана факультету психології й він часто питав мене, що я думаю про ту чи іншу проблему, людину, ситуацію, з якою стикався. Ми це обговорювали, він демонстрував, що ця моя думка важлива.
Читайте також: Прорив
Маю тепер проблему, як килим красномовності сховати в скриню терпіння та мудрості.
Сприйняття, моделювання, концептуалізація. Це було святе тріо мого підліткового віку.
Цим я задовбую свою дівчинку-дитину — що вона думає з кожного вагомого приводу, вічні питання, цінності, звʼязність аргументів — все таке.
Я думаю, цей жіночий рефлексивний голос потребує гучності та підсилення, а ще щоденної звички.
Бо інакше публічних жіночих голосів завжди бракуватиме, а ми в рамках бульбашок будемо казати — як так! Розумні жінки є, а вшанування їхнього розуму нема.
Звичайно є. Але їх не чутно гучно.
Джерело
Про авторку: Ольга Духнич, соціальний психолог
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
