У липні 2016-го місто Кропивницький отримало свою нову назву. Воно розташоване в одному з центральних регіонів країни. У різні роки нинішній обласний центр називали по-різному – Єлисаветград, Зінов'євськ, Кірово, Кіровоград. Усі ці назви були офіційними, однак у свій час із подачі краєзнавців місто почали асоціювати з "Маленьким Парижем". Назва припала до душі багатьом людям, бо з’явилась інформація, що один із бульварів у місті спроєктував і створив французький містобудівник Жорж-Ежен Осман, який перебудовував житлові квартали у Парижі. Однак згодом з’ясувалось, що це не так. Разом із тим, дехто і досі порівнює вже сучасний Кропивницький із "Маленьким Парижем". Чому цього не варто робити і як було насправді, Точці доступу розповів краєзнавець Володимир Поліщук.
"Історія міста: вигадки і факти"
Журналіст і краєзнавець із Кропивницького Володимир Поліщук досліджує історію міста майже двадцять років.
Я брав публікації місцевих краєзнавців, чиї книги друкували і розповсюджували у місті і області, йшов у архів, і спростовував їх.
Торік автор презентував видання "Історія міста: вигадки та факти". У книзі зібрав пів сотні тез місцевих краєзнавців, які спростував. Інформацію брав у Держархіві Кіровоградської області. Власне, у цьому виданні Володимир Поліщук і спростовує тезу про те, чому Кропивницький не варто називати, а, тим паче, вважати "маленьким Парижем".
Краєзнавець Володимир Поліщук. Фото: бібліотека ім. Д. Чижевського
Що таке "Маленький Париж" у розумінні французів
Жителі Франції називають маленьким Парижем центр міста – це 105 квадратних кілометрів забудови старого міста, де розташовані історичні архітектурні будівлі, пояснює Володимир Поліщук.
Всі інші райони міста, з приміськими територіями – це великий Париж.
Дві помилки двох краєзнавців
До того, що Кропивницький називають "Маленьким Парижем", причетні двоє місцевих краєзнавців, чиї прізвища Володимир Поліщук не називає з етичних міркувань.
У 2004 році вийшла книга Віктора Петракова "Маленький Париж". У ній, з подачі місцевого краєзнавця, епіграфом йшла цитата з начебто листа Миколи Добролюбова – російського письменника – до своєї дружини про те, що він перебуває у нашому місті. У цитаті він схвально відгукується про нього і називає "маленьким Парижем".
Володимир Поліщук вважає, що краєзнавець, на якого послався Петраков, фактично підставив його.
Суть у тому, що Добролюбов справді тут був, проїздом. Не буду говорити, кого він шукав, але тієї людини він тут не знайшов. І він справді писав звідси листа, однак про "Маленький Париж" він у ньому не писав. Тобто це чисто вигадка.
Цю інформацію спростував інший краєзнавець. Який також помилився.
У нашому місті був Османський бульвар. Якщо читати історичний нарис міста Єлисаветград, який вийшов у 1897 році, то там є така цитата: "На березі річки Інгул з одного боку та Великої Пермської вулиці з іншого, розбитий був у 1849 році під час перебування в Єлисаветграді у військовому відомстві. Він був розведений за розпорядженням графа Остен-Сакена і називався за прізвищем полковника Османа, який розводив його, а також завідував ним».
Цей бульвар розташовувався там, де нині факультет фізичного виховання Центральноукраїнського держуніверситету імені Володимира Винниченка на проспекті Європейський (колишня вулиця Велика Пермська).
Остен-Сакен задумав створення бульвару, щоб родини військових могли там відпочивати, бо у місті на той час жили багато військових. Парк розбивав підполковник О.К.Осман у 1849 році за розпорядженням командира другого резервного кавалерійського корпусу генерал-лейтенанта Д.Є. Остена Сакена. Отто Карлович був корпусним обер-вагенмейстером, тобто, обозним – це людина, яка займається тиловими питаннями. Йому казали "Треба зробити" і він робив.
На тому бульварі росли переважно акації, деякі збереглись до цього часу.
У підсумку, вийшло, що краєзнавець, який висміяв колегу, бо той дав вигадану цитату Віктору Петракову – помилився теж. Бо вважав, що бульвар у Єлисаветграді побудував Жорж Есен Осман – французький містобудівник, який "розбив" Париж на прямі лінії.
Виходить, що краєзнавець переплутав Османів і вирішив, що француз створив тут бульвар. До слова, цей містобудівник справді був у Єлисаветграді, але у місті нічого не будував.
За словами Володимира Поліщука, якщо погуглити "Маленький Париж", то можна знайти статті про те, що так одесити називають Одесу, львів’яни – Львів, чернівчани – Чернівці, а жителі Бухареста – своє місто.
Зазвичай це вигадки, не підтверджені документально. Називати наше місто "Маленьким Парижем" я б не взявся. Хоча у нас збереглось дуже багато старих будівель. Колись у нас в місті була відома людина зі Львова, я проводив для неї екскурсію, після якої вона сказала, що центр Кропивницького по збереженню старих будівель можна віднести до десятки кращих в Україні».
Які будівлі радить оглянути Володимир Поліщук
Мало – лише побачити будівлю. Важливо, щоби була людина, яка зможе розповісти її історію, вважає Володимир Поліщук. Тим, у кого є така можливість, радить оглянути будинки і споруди, яким сто і більше років і які мають історичну і архітектурну цінність.
№1 Будинок купця Барського, у якому зараз розташований Центральноукраїнський краєзнавчий музей.
Там, серед іншого, представлений стиль ар-нуво і інші цікаві речі.
№2 Будинок Гольденберга. Нині це лікарня на вулиці Архітектора Паученка (біля ЦНАПу).
Там цікавий вхідний портал. Він схожий з вхідним порталом у кенаса (молитовний будинок караїмів) в Києві. Храм, до якого причетний архітектор Владислав Городецький. Він, як до речі і будинок Барського, – не атрибутований.
№3 Будинок Шполянського. Це нинішній музей мистецтв.
Будівля цікава навіть після перебудови і реставрації. Свого часу він був пасажем.
№4 Будинок-палац лікаря Самуїла Вайсенберга на вулиці В’ячеслава Чорновола. Нині там розташований департамент охорони здоров’я Кіровоградської обладміністрації.
№5 Будівля ремісничого грамотного училища у мікрорайоні Ковалівка. Нині там – Центральноукраїнський будинок художньої та технічної творчості
Приміщення спроектував архітектор Олександр Любельський.
№6 Будинок Леоніда Долинського, де нині працює бібліотека Євгена Маланюка на вулиці Володимира Панченка.
Припускаю, що до його створення причетний Олександр Лишневський.
№7 Жіноча гімназія, де нині двоповерховий корпус Центральноукраїнського держуніверситету імені Володимира Винниченка.
Приміщення проєктував теж Лишневський, а добудовував Олександр Кишкін.
№8 Будинок Сікорського, який розташований між вулицею Театральна і Віктора Чміленка.
Є багато непоказних, на перший погляд, будинків. Біда нашого міста у тому, що ми не можемо це показати. Наприклад, будівля казначейства: дерев немає – ми її бачимо. Наші вулиці забудовані у такий спосіб, що, в першу чергу в око впадають літні майданчики, а не історичні будівлі.
На заході, каже, такого немає. Там виносять лише столики біля кафе, забудови не роблять.
А ще у нас дерева. Їх треба або позрізати до певної висоти, або висадити на їх місці нові, невисокі. Бо влітку ми не можемо побачити архітектурну красу, через гілля дерев.
Як бачимо, Кропивницький вартий уваги туристів і любові місцевих жителів, бо тут є чимало унікальних архітектурних будівель, про існування й історію яких варто знати. Було б добре, якби це популяризували ще активніше. Можливо, тоді би про Кропивницький, який розташований у центрі України, знали більше людей, а історія з "маленьким Парижем" ніколи би не повторилась.
