На стіні в одній з кімнат будинку Солопів – безліч фотографій. “Це сімейний куточок”, – каже Катерина, дружина загиблого на війні Сергія Солопа. Півтора роки тому чоловік загинув на війні з росіянами. Жінка з двома дітьми – 11-річним Іллею та 5-річною Варварою, а також собакою Кнопою, живе в будинку, який будували разом з чоловіком. Катерина розповіла Точці доступу, як знайшла сили жити після важкої втрати.
– Такі, як ти, мені не подобаються
– Значить, я на тобі одружуся
34-річна Катерина родом з Компаніївки, там і познайомилася з майбутнім чоловіком, коли приїхала в гості до бабусі. Сергій був старшим на 4 роки:
Я сказала йому: “Такі, як ти, мені не подобаються”. А він відповів: “Значить, я на тобі одружуся”.
Далі закохані спілкувалися, почали зустрічатися. Сергій та Катерина одружилися у 2010 році, тоді ж почали разом зводити сімейний будинок:
"Це був будинок його мрії, він сам його спроєктував та власноруч збудував. Допомагали куми, батько".
За два роки у подружжя народився первісток Ілля. А у 2019 році на світ з’явилася донька Варвара.
"Працювали, все відкладали на потім. Чомусь здавалося, що ми зробимо своє гніздечко, у нас виростуть дітки і тоді ми будемо насолоджуватися життям. Але життя розпорядилося зовсім інакше…"
Розповідає, Сергій любив риболовлю і передав це сину. Разом купували вудки, приладдя, човни.
“Я не зможу потім дітям дивитися в очі”
Останнім часом чоловік працював оператором на підприємстві “ГрадОлія”:
"У ніч з 23 на 24 лютого 2022 року Сергій був на зміні, в ту ніч почався весь цей жах. До березня чоловік був вдома. Все було зачинено: підприємства, школи й садочки. Ми всі спускалися в підвал під час тривог".
8 березня 2022 року чоловік добровольцем пішов служити в ЗСУ. Катерина його відмовляла, казала “нам страшно”.
– Він відповідав мені: “Ти розумієш, що я не зможу потім дітям дивитися в очі. Я не можу сидіти тут і боятися за вас”. І він пішов. Це було найгірше 8 березня в моєму житті.
Спочатку Сергій служив у Кропивницькому, навчався, тоді, каже жінка, родина відчувала себе під захистом:
"А потім, коли він був у наряді, зателефонував і сказав, що їде додому. Я не зрозуміла, чому, бо він тільки заступив у наряд. Розповів, що йому треба зібрати речі у відрядження".
Сергій не сказав Катерині, що насправді їде в Бахмут. Сказав, що їде у відрядження, просив не хвилюватися.
"Запитав дітей, що їм привезти, вони щось сказали. А я попросила, щоб він привіз два квитки в кіно. Справа у тому, що за весь цей час, поки ми зустрічалися, працювали, щоб заробити на будинок, поки діти були маленькі, в нас не було часу на себе. І кожного разу ми говорили – от наступного року буде легше, ми виділимо для себе трішки часу і обов’язково сходимо в кіно…"
Востаннє жінка говорила з чоловіком 19 січня телефоном. Тоді він сказав їй, де знаходиться:
“У нас все нормально, не хвилюйся, хлопцям трішечки допоможу і повернуся. У нас тут не стріляють”.
Наступного дня чоловік не вийшов на зв'язок. Катерина попросила брата, який теж військовий, дізнатися якусь інформацію, бо відчувала, що щось не так. Весь наступний день з очей лилися сльози.
"Пам’ятаю, як прийшла на роботу, – треба було почати щось робити. Минуло 10 хвилин, прийшов мій батько і хлопці. Я зрозуміла, що вони прийшли не просто так. З того моменту моє життя стало існуванням".
Сергій Солоп загинув 23 січня 2023 року в Бахмуті під час бойового завдання. Йому було 36 років.
“Тато, навіщо я тут живу без тебе?”
Цей фотоколаж, який висить у “сімейному куточку”, жінці на День святого Миколая подарував син. На світлинах він надрукував уявний діалог з татом:
– Тато
– Що, сину?
– Навіщо я тут живу без тебе?
– Щоб захищати її, допомагати їй і гуляти з нею.
За 4 дні після того, як Сергій долучився до ЗСУ, в родині з’явилася Кнопа – собака була поряд у найскладніші моменти:
"Коли мені було дуже погано, не хотілося бачити людей, не хотілося ні жалості, ні слів, нічого. Вона просто приходила і лежала біля мене".
Після трагедії жінка попросила свою маму забрати дітей на певний час, бо відчувала необхідність побути наодинці. Але та не забрала, за що Катерина їй вдячна:
Заради них я прокидалася, готувала їжу і це змушувало мене жити.
Про те, що їхній батько загинув на війні, Катерина розповіла дітям одразу.
Каже, Ілля, коли дізнався про загибель батька, дуже сильно кричав і говорив, що ненавидить усіх військових:
"В гості приходив мій брат, Ілля дуже сильно просив, казав, що віддасть всі гроші зі скарбнички, щоби всі татусі пішли служити, бо в усіх є тато, а у нього немає. Ми пояснювали йому, що хтось має служити, а хтось має працювати тут. А наш тато зробив цей вибір сам".
Каже, щоб допомогти сину пережити травму від втрати батька, працювали з психологами.
"У нього поменшало агресії, він навчився жартувати над собою. А ще син став дуже дорослим. Цього мені хотілося менше за все. Я хотіла, щоб діти бачили щасливе дитинство, вони ні в чому не винні".
Донька ж півроку спала з фотографією Сергія. А зараз Варвара приносить до портрета загиблого батька свої поробки з пластиліну.
“Ніхто не спитав, чи хочу я бути сильною. Взагалі, я планувала бути щасливою”
Після загибелі Сергія минуло півтора роки. Катерина не знає, як знаходить в собі сили жити і виховувати дітей. Перші півроку не могла спати без заспокійливих, не хотіла нічого.
Наприклад, коли люди вирішують припинити стосунки, у них є право вибору – вони не кохають, їх щось не влаштовує, вони можуть щось змінити. А мені цього права вибору ніхто не дав. Ми жили, мріяли, виховували дітей… Ніхто не спитав, чи хочу я бути сильною? Взагалі, я планувала бути щасливою.
Брат Катерини, її батько та вітчим, хрещений батько – військові. Зараз в родині немає жодного чоловіка, який не воює. Рік тому родині стало відомо, що рідний брат Сергія зник безвісти. Він був на похованні брата, бо лікувався – у нього в нозі був великий уламок.
"Просили: “Віталій, не їдь, ти в нас залишився один”. Сказав, що помститься за брата. Після лікування він повернувся на службу і у травні зв'язок з ним втратили… Я спілкуюся з його дружиною, бо знаю, що це таке – вірити, сподіватися. Я дуже вірю в перемогу. Знаю, що ми переможемо, бо українці не можуть бути переможеними. Хочу, щоб кожна жінка вірила в свого чоловіка, щоб кожен військовий повернувся додому. А жінки повинні бути сильними, незважаючи ні на що".
Цей матеріал створено за підтримки гранту Фундації польсько-німецької співпраці
Фото: Катерина Солоп
