Фото із фб-сторінки Aleksandra Rzeszotarska Nowakiewicz
Унікальний склоробний центр пізньоримського часу поблизу села Комарів Дністровського району був відкритий у 1950-60-х роках. Ця пам’ятка, датована третім-п’ятим століттями нашої ери, стала справжньою сенсацією. Адже виробляли скло в цей час тільки в межах Римської імперії. Тож виявлена склоробна майстерня біля Комарова стала єдиним центром виробництва скляних виробів поза межами імперії.
Про це ідеться у публікації «МБ» від 5 вересня, пише molbuk.ua
З 2012 року дослідження пам’ятки відновили. Відтоді фахівці приїжджали сюди щороку. Не стало винятком і цьогорічне літо. Студенти й викладачі університетів Києва, Тернополя і Чернівців працюють тут у межах польсько-української літньої школи «Спільна спадщина», створеної Фундацією друзів Інституту археології та етнології Польської академії наук.
Фото molbuk.ua
Мали звичай руйнувати могили
Кореспонденка «МБ» побувала на місці розкопок поблизу села Комарів. На вигляд – звичайне поле під лісом. А виявилося, що ми йдемо давнім могильником, де понад 15 століть тому ховали померлих. Керівник експедиції – старший науковий співробітник відділу археології ранніх слов’ян Інституту археології НАН України Олег Петраускас показує результат цьогорічних розкопок. Бачу широку яму із нерівними краями, у ній – ще одну. Вона вужча, але глибша, близько двох метрів.
«Оця ширша яма – споруда четвертого-третього століття до нашої ери, – пояснює Олег Валдасович. – Тут було давнє житло. А через тисячу років, десь із середини третього століття нашої ери, на цих теренах знову з’являються люди. Найімовірніше, вони були не місцеві, а прийшли із римських провінцій».
На той час існували два світи: один – Римська імперія, другий – варварська земля, яку древні римляни називали Барбарікум. Вона починалася на північ від річок Дунай і Рейн.
«І от, майже за 300 кілометрів від цивілізованого світу ми знаходимо його представників серед варварів. Це неймовірно! – вигукує дослідник. – Саме тому ця пам’ятка унікальна, вона не має аналогів у варварському світі від Британії до Уралу. Ці люди селяться на схилі, біля струмка, який впадає в Дністер. І починають обробляти скло, торгують ним. А померлих несуть сюди, на цей схил, де ми стоїмо. Так триває впродовж 200 років».
Вужча глибока яма – це і є одне із поховань вихідців із Римської імперії.
«У похованні, судячи із розмірів ями, – дитя чи підліток. Був у тодішнього населення своєрідний звичай – руйнація поховань через певний час. Так і з цією могилою: її повністю зруйнували, повикидали рештки, інвентар. І нам дісталося все дуже фрагментовано: уламки черепа, щелепи й кісток. Чому вони це робили? Якщо коротко, знаєте ці казки про осиковий кілок, який забивали у покійника, щоби він не повертався? От це приблизно відголоски тих звичаїв», – каже Олег Петраускас.
Фото із фб-сторінки Aleksandra Rzeszotarska Nowakiewicz
Для варварів склоробство було новинкою
За роки досліджень археологи виявили 13 поховань. Територія усього стародавнього комплексу охоплює понад 30 гектарів. До неї входять виробнича та житлова частини, могильник. Усі ці землі приховують ще безліч таємниць.
Як розповів Олег Петраускас, у 2013-му неподалік ями, яку розкопали цьогоріч, натрапили на так зване поховання номер два. Результати ДНК сенсаційні: виявилося, що похована дівчинка – із території сучасної Сирії, що колись була першим центром виробництва скла. Це свідчить про те, що наприкінці четвертого століття нашої ери на берегах Дністра мешкали представники земель, розташованих за 1200 кілометрів звідси!
«У Римській імперії виробництво скла не було розповсюджене в кожному місті. Існували окремі центри. Перший, де винайшли цю технологію, розташовувався на землях сучасних Сирії, Палестини, частково Ізраїлю. Пізніше такі осередки з’явилися на півночі Італії та території сучасної Франції. Тож ця дівчинка із поховання номер два прибула сюди із батьками із центру в Сирії. Представники їхнього народу привезли на тутешні землі технологію склоробства. Для варварів це була новинка», – каже археолог.
«Досі ми не знаходили доказів того, що тут хтось жив від скіфського періоду і до приходу представників Римської імперії, тобто між сьомим століттям до нашої ери і другим століттям нашої ери. Досліджені нами об’єкти закривають оцю прогалину. Тобто, на цих земля весь час хтось селився», – додає Олег Валдасович.
Тут могло бути справжнє давнє село
За кількасот метрів посеред поля також тривають розкопки.
«Ми перебуваємо на поселенні пізньочерняхівської або ранньослов’янської культури кінця четвертого – початку п’ятого століття, – коментує студент Українського державного університету імені М. Драгоманова Владислав Томашевський. – У цю яму була заглиблена дерев’яна споруда, обмазана глиною, схожа на хати-мазанки. Найцікавіший тут елемент – пічка-кам’янка. Її склали із каміння без скріплювального матеріалу».
«Рік за роком починає вимальовуватися картина, як розміщувалася забудова. І якщо сказати дуже спрощено, то тут могло бути ціле давнє село», – каже Владислав Томашевський.
Після завершення розкопок знахідки відвезуть до Києва, де опрацюють, дослідять. А згодом передадуть до Чернівецького обласного краєзнавчого музею – поповнювати скарбничку історії.
Фото molbuk.ua
